Дівчина підкорила серце сина власниці квартири.

Марта жила у квартирі, яку знімала у своєї тітки Августини. Її зацікавив єдиний син господині, Микола. Не те щоб Марта була від нього у захваті, але жити самій у чужому селі було складно, а тітка Августина добре до неї ставилася. В цілому, вона б була чудовою свекрухою, тому настійливість Миколи взяла верх.

Марта вже тринадцять років працює вчителькою в школі. Щодня для неї це серйозний виклик. Марта Євгенівна — педагог, якого обожнюють всі діти й колеги за її доброту, чесність і велику мудрість, яка допомагає їй вирішувати багато проблем.

Після уроків Марта хутко поспішила на автобус, що їхав у місто. Вона мала справи в суді. Причина — розлучення. Вона витримала зради чоловіка протягом 12 років.

Як же вона зустріла цього невірного чоловіка? От ось як: після університету її направили вчителювати у це село. Жила вона тоді у квартирі тітки Августини. І ось зацікавився нею її єдиний син, Микола. Не можна сказати, що Марта мала до нього сильні почуття, але жити самій було важко, а тітка Августина була до неї добре налаштована. В цілому, вона б була чудовою свекрухою, тому настійливість Миколи перемогла.

Як тільки молоді одружились, мати Миколи подарувала їм частину своєї землі, на якій вони почали будувати дім. Будівництво тривало довго, 9-10 років. Але всю можливу допомогу надавали всі, хто міг. Марта взяла на себе роботу на півтори ставки. Вона була прекрасним викладачем математики, тому надавала платні додаткові уроки всім охочим. Але не завжди їй платили грошима. Наприклад, Марта могла допомогти учневі зрозуміти тему, а його батько допомагав з ремонтом: покривав дах, вставляв вікна та інше.

Будинок вони завершили й заселились, однак щастя в їхньому спільному житті так і не було. Дітей у них не було. І навіть любові не відчувало між собою. Усі в селі знали, що Микола був невірним Марті. Всі дивувалися та жаліли її, адже не розуміли, як вона це терпить.

Але навіть найміцніше терпіння має межі. Довідавшись про черговий роман Миколи, вона заявила, що хоче розлучитись. А Микола лише сміявся їй в обличчя, запевнивши, що вона залишиться без нічого, якщо піде, бо дім оформлений на тітку Августину і не вважається спільним майном, тому Марті нічого не дістанеться.

Марта звернулася до суду, де їй запропонували звернутися до відомого адвоката, який спеціалізувався на складних справах. Взявши візитку, вона поїхала за адресою, не звернувши увагу на ім’я адвоката.

Приїхавши, вона побачила табличку на дверях: Балудченко Богдан Тарасович. Вона одразу впізнала ім’я. Це був хлопець, який навчався у школі, де вона починала працювати. На випускному Богдан зізнався Марті у коханні, але вона була готова виходити заміж за Миколу, тому відмовила йому.

Це був перший раз, коли Марта побачила юнацькі сльози. Богдан вважав, що вона не буде щаслива з Миколою. Після цього він вступив до юридичного інституту й поїхав з села, і Марта більше нічого про нього не чула. Вона не сумнівалася, хто за цими дверима. Так, він майже не змінився, але став мужнішим.

Богдан одразу впізнав свою юнацьку любов, але повідомив, що не може зараз її прийняти, адже має забрати свою дочку зі школи, яка вже у другому класі. Проте він запропонував обговорити її справу дорогою.

***

Богдан був неймовірно радий знову побачити Марту. Він розповів колишній вчительці, що його життя склалося не дуже вдало. Він одружився на одногрупниці, але під час народження доньки його дружина не витримала пологів, і її серце зупинилося. Тепер Богдан сам виховував доньку.

Під час розмови він запропонував Марті стати нянею для його дорогоцінної донечки, займатися хатніми справами, допомагати з уроками. Звісно, за відповідну платню, і Марта одразу погодилася.

Протягом кількох місяців Марта чудово виконувала свої обов’язки, а Богдан міг спокійно працювати, не переживаючи за дочку. Марті це подобалося, адже вона давно хотіла мати свою дитину, а донечка Богдана стала їй майже рідною.

– Знаєш, Марто, я ніколи тебе не забув, – сказав Богдан. – Усі ці роки ти була в моєму серці. Я вірив, що наші шляхи знову перетнуться. Тепер ти не можеш сказати, що між нами нічого не може бути, я ж не повірю.

– Тепер, Богдане, я зрозуміла, що можливо все…

Через півтора року Богдан і Марта стали батьками ще однієї чудової донечки. Марта нарешті відчула себе матір’ю, навіть якщо майже в 40 років. Вона переконана, що життя – річ непередбачувана, і можливо все. Головне – вірити в краще.