Дощ веде до радості

Дощ іде до щастя
Після спекотного літа настала холодна та пронизлива осінь із різким вітром та безперервними дощами.

По дорозі додому, стомлена від вітру та мряки, Соломія зайшла до магазину, щоб перепочити від поганої погоди та купити щось на вечерю. Тут було тепло, світло й сухо. Вона повільно йшла між полицями, розглядаючи упаковки.

Соломія набрала цілий кошик продуктів. У відділі овочів взяла лимон і гроно винограду. Уявила, як сяде з ногами на м’який диван перед телевізором, питиме гарячий чай із лимоном, общипуватиме стиглі ягоди й кластиме їх у рот. А може, вип’є трохи вина, щоб швидше зігрітися.

Вона зупинилася біля шафи з ковбасою та сосисками, вагаючись, що обрати. Зараз би з’їла й те, й інше. Зранку й макової зернинки в роті не було. Соломія ковтнула слину й простягнула руку до ковбаси — її не треба варити. Але її долоня стикнулася з іншою рукою, яка тягнулася до того самого батону.

Вона відсмикнула пальці, обернулася й побачила поруч високого гарного чоловіка. Модна зачіска з чорним волоссям і ледь помітною сивиною на скронях, карі очі, повні губи. Та ще й у чорному пальто — все, як вона любить.

— Вибачте, — сказав чоловік, усміхаючись білосніжними рівними зубами.

«Голівуд може відпочивати. Ніби з глянцевого журналу. Невже такі ходять у звичайний «АТБ» за ковбасою?» — подумала Соломія. Від його усмішки їй стало спекотно. Вона ледве відвела погляд і відійшла від полиці. «Витріщилася, як коза на нові ворота», — лаяла себе по дорозі до каси.

Побачила себе у відбитті вітрини з напоями й жахнулася. «Боже, яка розкуйовджена. Що він подумав про мене? Та яка різниця. Він — не з мого світу». Вона виклала продукти з кошика на стрічку. Поруч хтось поклав майже те саме, і навіть ковбасу.

Мабуть, вона занадто довго дивилася на чужі покупки, бо поруч почулося:

— У нас з вами схожий смак, ви не знаходите?

Соломія знову побачила красеня й його усмішку.

— Який смак? Звичайний набір продуктів. У половини покупців такий самий, — відповіла вона й відвернулася, згадавши, що виглядає як мокра курка.

— Так, справді, — погодився він.

«Я вся звітрілася, а він ніби тільки з перукарні вийшов». Уявила, наскільки пружинисті його волосся на дотик, і одразу стримала себе. «Побачила гарного чоловіка й розпустила слину? Загорни губи. Він не для тебе».

Соломія склала продукти в пакет, розрахувалася й, не дозволяючи собі дивитися на нього, пішла до виходу. На вулиці порив вітру вдарив у обличчя, ніби помстився за втечу під дах. Вона й забула, яка погода зовні. Ззаду відчинилися двері.

— Так, не найкращий час для прогулянок. Ви тут поряд мешкаєте? — запитав чоловік, що вийшов слідом.

— А що? — насторожено відповіла Соломія.

— Просто я на авто, міг би підвезти.

Вона не знала, що відповісти. «Напевно, знає, як його краса діє на жінок. На ман’яка не схожийСоломія глянула на його щирі очі, відчула, як серце завмерло, і кивнула.