Доставка їжі: несподівана зустріч з кур’єром у віці 40+

На замовлення привезли їжу додому. Зазвичай приїжджають молоді хлопці, а цього разу – жінка, яка виглядала за сорок. Спитав, чи не важко їй. «Та ні, – засміялась вона. – Це набагато легше, ніж бути криміналістом. Я ж підполковник поліції. У відставці».
Звичайно, я не міг її просто так відпустити. Зав’язалася розмова. Вона з радістю побалакала, бо замерзла та втомилася за цілий день.
Дві вищі освіти: медична та юридична. Двадцять років стажу в органах. Робота за викликом: угони, крадіжки, вбивства. Бувало, працювала на чотири районні відділи. Як тільки змогла за стажем піти на пенсію – одразу звільнилася. «Це дуже важка робота! А у мене двоє дітей, погодки, треба займалися ними».
Кур’єром вона заробляє більше, ніж криміналістом у званні підполковника. Вона, звісно, жінка крута, із міліцейською загартованістю, різкими жестами, проникливим поглядом. Володіє самбо, відмінно стріляє. Але розвозить їжу: «Вибачте, цієї страви більше не було, замінили на іншу і дали десерт у подарунок. Нічого?»
Нічого, товаришу підполковник, нічого.
Мене завжди вражала здатність жінок різко змінювати життя, якщо обставини цього вимагають. Адже була підполковником, могла б стати полковником, можливо дослужилася б до великого хорошого кабінету. А там – і генералом, чому ні? Але штука в тому, що всі ці звання, офіси та регалії дуже важливі для чоловіків, вони готові відсиджувати їх роками, повніючи і наближаючись до інсульту. Жінці це ні до чого. Вона має діти, інші турботи. І ось так, легко, з підполковника МВС вона пішла в кур’єри, бігає містом з великою торбою за плечима. І ні про що не шкодує.
Жінка – істота з дуже гнучкою психікою і пластичним мисленням. І в цьому її порятунок. Думаю, саме тому жінки і живуть набагато довше чоловіків. Вони легше пристосовуються до будь-яких обставин. Чоловік – консерватор, чоловік – зануда, йому важливо йти своєю колією, крок у бік – для нього вже стрес.
У 90-ті роки я бачив чимало сімейних трагедій. Коли люди втрачали роботу. Жити якось треба. Чоловік лягав на диван і страждав: «Я, людина з вищою освітою! І я без роботи!». А жінка, теж з вищою освітою, хапала величезні сумки і мчала до Туреччини за товаром. Ставала човником. Вчора вона сиділа у хімічній лабораторії, писала дисертацію, а сьогодні була спітнілою тіткою з баулами. Мріяла вона про таке світле майбутнє? Точно ні. Але треба заробляти. І жінка швидко перебудовувала все своє життя. У неї починалася зовсім інша хімія. Де вона в колбах нової реальності добувала своє “золото”.
Ось реальна історія подружньої пари, з якою я знайомий. Роман і Юлія були геофізиками. У 90-ті робота зникла. Роман намагався зайнятися бізнесом, відкрив торговий кіоск, але відразу розорився і додатково отримав виразку. Впав у хандру. Тоді Юля влаштувалася в представництво західної компанії. Звичайною секретаркою, у неї була гарна англійська. Так, кандидат наук – і секретаркою. І це її зовсім не ламало. Треба жити, годувати чоловіка та сина, тут не до гордості. А через три роки вона вже відкрила свою маленьку фірму, вона легко вбудувалася в нову реальність. Чоловік так і страждав, він же хотів щось робити, але Юля йому сказала: «Знаєш що? Давай ти будеш у нас домогосподарем! А я буду заробляти». І Роман легко погодився.
Але тут хоча б чоловік, хоча б свій дім, є тил. А скільки історій, коли розлучення, і у жінки раптом нічого немає. Вона буквально на вулиці. Чоловіки бувають дуже безжальні в таких ситуаціях.
Одна моя хороша знайома жила з хлопцем, душа в душу, вони не одружувалися, це здавалося пустою формальністю. Він добре заробляв, Олена навіть інститут не закінчила, хлопець запевняв, що завжди її забезпечить. «Ось він, мій принц!» – думала щаслива Олена. Народила дитину. А потім цей принц завів нову подружку і вигнав Олену з донькою. Алiменти платив смішні. Олена опинилася в чужому місті, без дому, з трирічною дитиною. Вона могла б повернутися до себе, до батьків, але там маленька квартира і хворий батько. І тоді Олена сказала: «Я виживу! Я сама вирощую доньку принцесою, раз з принцом не пощастило».
Це було навіть не з нуля. Це було з мінуса.
І Олена пішла працювати офіціанткою. Тому що більше нікуди не брали. Знімала кімнату. Паралельно вчилася на візажиста. Три роки були жахливі, не спала, доїдала на кухні те, що залишилося від відвідувачів ресторану. В одних черевиках ходила дві зими поспіль, але доньці купувала гарні сукні. І Оленка вижила. Без жодних багатих залицяльників і раптових удач. Тепер у неї салон краси, дуже успішний. Багато залицяльників. Донька вчиться в Англії. Нещодавно до модного салону зайшла та сама, через яку Олену вигнав «принц». Олена впізнала її. Побажала, щоб обслугували на вищому рівні. У фіналі вийшла до клієнтки сама і оголосила: «Для вас сьогодні все безкоштовно, голубонько. Вашому чоловіку гроші потрібніші». І видалилась.
У жінок чарівна здатність до регенерації. Коли все зруйновано, вони вміють на руїнах вибудувати нове життя. З нуля чи з мінуса. Без стогонів і нарікань. Майстри зі стогонів – це якраз чоловіки.
Жінок часто порівнюють з кішками. Насправді – вони скоріше ящірки. Відкидають хвіст, коли притискає. І мчать далі, відрощуючи новий хвіст.
Їх не зупинити, не впіймати, не знищити…