Connect with us

З життя

Её мечта – встретить правнучку, но я никак не прощу её измену

Published

on

Меня зовут Арина, и в моей душе годами живёт боль, о которой трудно говорить. Возможно, если я выскажусь, станет хоть немного легче.

Наша семья никогда не знала покоя. Мы жили в Курске, и с детства я помню, как за стенами родного дома копились обиды, звучали пьяные крики, лились унижения. У мамы была сестра — тётя Лида. Её сын, мой двоюродный брат Витя, женился на девушке, мягко говоря, неверной. Измены, скандалы, мимолётные разводы — их брак был чередой ошибок. Двое детей, но в доме — ни тепла, ни любви. А тётя Лида сама давно тонула в бутылке, работу не держала, жила от запоя до запоя. Родственники давно махнули на неё рукой.

Однажды у Витиной жены отказали почки. Мы с мамой навестили бабушку — Антонину Семёновну, и та рассказала нам об этом. Мама резко бросила: «Нужно головой думать, а не тем, что ниже пояса». Мы бы забыли этот разговор, но бабушка, недолго думая, передала слова напрямую больной. И началось…

Пьяная тётя Лида вцепилась в маму, кричала на всю улицу, защищая невестку, словно родную дочь. Мы даже не стали спорить — просто ушли. Но самое страшное случилось потом: бабушка встала на их сторону. Перестала звонить, перестала замечать. Мы будто перестали для неё существовать. Мама ещё пыталась наладить связь, а я — нет. В тот момент я твёрдо решила: больше ни капли участия в этой пьяной грязи. И в сердце тех, кто так легко вычёркивает тебя из жизни.

Прошло восемь лет. Бабушке скоро восемьдесят. Недавно она позвонила маме, сквозь слёзы умоляла простить. Мама простила — она всегда была мягкой. Но я… не смогла.

У меня растёт дочка — свет в окошке, моя радость. Мама рассказала бабушке о ней, и та, дрожащим голосом, просила хотя бы фотографию. Говорила, что мечтает увидеть правнучку, что каждую ночь молит Бога подарить ей этот шанс. Но я запретила.

Не из мести. Просто в душе до сих пор живёт обида. Больно вспоминать, как нас предали, как мама плакала, не понимая, за что её так. Бабушка тогда дала понять: родство — не кровь, а выбор. И выбрала не нас.

Я не знаю, права ли. Мама шепчет: «Не держи зла, Арин, она старая, хочет уйти с миром». Но внутри бунт. Может, завтра будет поздно… но я не готова.

Скажите… а вы бы простили?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сім + 9 =

Також цікаво:

З життя53 хвилини ago

Жінка майже семи десятків заходить до магазину одягу.

Жінка літ сімдесяти зайшла до крамниці з одягом. Волося її було нечесане, одяг — старий, на ногах — поношені сандалі....

З життя58 хвилин ago

Чекай на мене

Олег вийшов із вагона на перон і глибоко вдихнув. У рідному місті навіть повітря особливе, не таке, як будь-де у...

З життя2 години ago

Кожної ночі під місяцем, таємний мішок борошна рятував життя.

Голод давив на нас, як тягар, але він, кожної ночі, під місяцем, ховав мішечок борошна, який рятував наші життя. Мене...

З життя2 години ago

Розлучення? Я залишуся з татом!

Марія давно відчувала, що їхній шлюб із Дмитром дає тріщину. Вогонь кохання згас, залишившись лише звичкою. Розмови зводилися до побутових...

З життя3 години ago

Зведена сестра

Ось адаптована історія у відповідності до українського культурного контексту: Віка після роботи заїхала до торгового центру. У головного бухгалтера через...

З життя4 години ago

Батько-легенда

**Батько-герой** Олеся з пакетом продуктів повільно піднімалася сходами на третій поверх, рахуючи східці. Так само вони рахували із сином, коли...

З життя5 години ago

Привіт! Я завжди вірив, що наша зустріч обов’язкова…

Відтоді, як минулого року Тарас випадково побачив її, повертаючись з роботи, він не міг забути цього обличчя. Він шукав поворот,...

З життя6 години ago

Привіт. Я дружина. Можна увійти?

Ох, слухай, я тобі розповім цю історію, але так, щоб вона звучала по-нашому. Вже тиждень медичний університет у Львові гудів...