Connect with us

З життя

Гості на порозі, а двері зачинені: Як проста зустріч із рідними стала скандалом

Published

on

Мене звати Марія, і я живу у Львові разом із чоловіком Тарасом. Наша історія почалася дванадцять років тому, коли я приїхала до цього міста вчитися в університеті. Закінчивши навчання, знайшла роботу, а незабаром зустріла Тараса. Ми зустрічалися рік, а потім одружилися.

Перші роки ми жили у його батьків, відкладаючи кожну гривню на власне життя. Нарешті ми купили затишну двокімнатну квартиру, хоч і в іпотеку, яку ще довго виплачуватимемо. Але це був наш дім, наша маленька фортеця.

Здавалося б, мрія здійснилася — живи й радуйся. Та разом із квартирою на нас несподівано обрушився потік гостей. Родичі, хто б сумнівався, почали один за одним приїжджати до Львова “у гостину” та “подивитися місто”. Звісно, ніхто не хотів платити за готель, адже у нас же “двушка”, отже, всім місця вистачить…

Цього літа після багатьох років без справжньої відпустки нам із Тарасом вдалося узгодити терміни. Ми давно мріяли про Карпати. Купили квитки на 15 червня, і я з головою пірнула у збори — валізи, маршрути, плани.

І ось 10 червня мені дзвонить двоюрідна сестра Ганна. Так радісно:

— Марічко, ми з чоловіком та сином вирішили: 20-го приїжджаємо до вас! Встрінеш нас?

Я на хвилину здивувалася, але спокійно пояснила:

— Ганно, ми з Тарасом їдемо в гори. Нас не буде вдома.

Її відповідь вразила:

— Які ще гори?! Повертайте квитки! Ми ж рік не бачились! Родина важлише!

Я зітхнула і рішуче відповіла:

— Ні. Ми їдемо, як і планували. Квитки куплені, речі зібрані. Навіть заради тебе, Ганно, я не скасовуватиму відпустку.

Сестра кинула трубку. Я плеснула плечима і продовжила збиратися. 15 червня ми вилетіли, як і хотіли. Гори, свіже повітря, щастя.

А ввечері 20 червня телефон знову задзвонив. Номер Ганни. Я автоматично підняла трубку — і почула крик:

— Марія! Де ви поділися?! Стоїмо під вашими дверима, дзвонимо — нікого! Це ж безглуздя!

Я спокійно відповіла:

— Ми в Карпатах, Ганно. Я ж попереджала.

— Я думала, ти жартуєш! Аби тільки відмахнутися!

— Ні, я казала серйозно.

— Що ж нам тепер робити?!

— Орендуйте кімнату. Або повертайтеся додому.

— У нас немає грошей на готель!

— Тоді вирішуйте самі. Ви дорослі люди. Я своє зробила — попередила.

Розмова закінчилася — Ганна знову розірвала з’єднання. З того часу вона мені не дзвонила.

Пізніше я дізналася, що сестра розпустила мову серед родичів: нібито я невдячна й безсердечна, кинула рідну кров без даху над головою! І найгірше — більшість родичів її підтримали. Вони вважають, що я повинна була “якось викрутитися” заради гостей.

Але я стою на своєму: у чому моя провина? У тому, що після багатьох років праці захотіла відпочити з чоловіком у горах? У тому, що попередила заздалегідь?

У Ганни була вся інформація, час на зміну планів, можливість передумати. А гроші на готель — це вже її проблема, а не моя обов’язковість.

І знаєте, що я усвідомила після цієї історії? Інколи навіть рідні люди не поважають твоїх кордонів. Вони очікують, що ти завжди пожертвуєш собою заради їхнього комфорту. А якщо ні — стаєш “зрадником”.

Ні, я більше не вибачатимусь за те, що обираю себе. Перед ніким.

А ви як гадаєте — чи правий я був?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять − три =

Також цікаво:

З життя5 хвилин ago

Исчезновение: её жизнь потеряла смысл

Сегодня он просто ушел… А я ведь жила только ради него. Прожили вместе семь лет. Семь трудных лет, где я,...

З життя8 хвилин ago

«Недосконалий батько»

Відома, як «невдалий» батько Скільки себе пам’ятаю, у нас із мамою все йшло по колу. Вранці вона виходила на роботу...

З життя1 годину ago

«Великий обмен платьем: свекровь, интриги и чужая семья»

Сон, странный и тягучий, как смола, начался с тихого звона телефона. Светлана только укачала маленького Ваню, как на экране вспыхнуло:...

З життя1 годину ago

СВІЧКА НА ВІТРУ

СВІЧКА НА ВІТРІ Світлана Аркадіївна зняла латексні рукавички та захисну маску, шпурнула їх у металевий таз і, виснажена до краю,...

З життя2 години ago

Я — не доглядальниця

— Оленко, в мене для тебе не дуже гарні новини, — промовив Олег, поклавши ложку на тарілку й опустивши очі....

З життя2 години ago

Их план: как свекровь и золовка украли у моих детей будущее

Обчистили и смылись: как свекровь и золовка оставили моих детей без наследства Всегда думала, что семья — это тыл. Что...

З життя2 години ago

Сліди чорнила на давніх листах

Чорнильні сліди на старих листах Лист прийшов у звичайному сірому конверті, без зворотної адреси. Почерк був чужим — нерівним, похилим,...

З життя3 години ago

Кулінарна сенсація: як легенда високої кухні засяяла в простому ресторані

Зірка серед тіней: як у звичайній закусочній розкрилася легенда української кухні Вона увійшла до залу майже непомітно. Невисока жінка у...