І що тепер він буде жити з нами?” – запитав чоловік у дружини, дивлячись на сина.

“І що він тепер з нами жити буде?” — запитав у дружини, дивлячись на сина.

Ганна Іванівна прийшла додому і була дуже здивована, побачивши сина. Дмитро вже другий рік жив окремо зі своєю дружиною і бачилися вони не частіше, ніж пару разів на місяць, і то лише у вихідні. А тут робочий тиждень.
— Щось трапилось? — замість привітання запитала Ганна Іванівна.
— А ти що, не рада мене бачити? — спробував пожартувати Дмитро, але, зустрівшись із суворим поглядом матері, відповів: — Від Лесі пішов.
— Що значить пішов? — строго запитала вона сина.
Зі своїм суворим характером вона взагалі жартувати не дуже любила. Видно, робота накладала свій відбиток, адже вона працювала у виправному закладі для неповнолітніх.
— Ну… посварилися ми, — пробурмотів Дмитро, намагаючись усім своїм виглядом показати, що на цю тему йому говорити не хочеться.
— І що? — подивилася вона синові в очі: — Ти будеш до мене бігати після кожної сварки з дружиною?
— Ми розлучаємося! — випалив Дмитро.
Ганна Іванівна продовжувала дивитися йому в очі, і її погляд вимагав пояснень. Зітхнувши, Дмитро сказав:
— Вона хоче, щоб я ще й домашні справи робив. А я з роботи і так приходжу втомлений.
— А ти що, зламався, щоб допомогти дружині? — не підтримала його мати.
— Вона мені те ж саме сказала. Тільки я їй сказав, що жінка — берегиня домашнього вогнища і повинна виконувати домашні обов’язки.
— І де ти цю дурницю почув? — запитала мати, втрачаючи терпіння.
Вона втомилася після роботи, їй хотілося прийняти душ, відпочити, спокійно повечеряти з чоловіком, а тут він зі своїми дурницями та середньовічними поглядами. Вона все життя прожила з Іваном, але такого від нього ніколи не чула. Вони разом працювали, разом домашні справи робили, разом дітей виховували і не ділили роботу. А тут, бачите, ЧОЛОВІК у сім’ї знайшовся!
— Я тебе питаю! — крикнула на нього мати так, що не будь він чоловіком, точно б злякався. — Де ти цього навчився? Діла він поділив! А ти що, мамонта втомився добувати? Ви обидва працюєте і добувачі ви обоє. Значить і домашні справи разом робити повинні. Або ти їй запропонував з роботи звільнитися і лише домом займатися? Ні? Тоді чого завівся? Ти хоч раз бачив, щоб ми з батьком через домашні справи сварилися? А все тому, що розум у нас є однаково йти в упряжці.
В цей час прийшов з роботи батько і, побачивши сина, здивовано запитав:
— Щось трапилось?
“Навіть запитання однакові ставлять” — подумав Дмитро, а вголос сказав:
— Ми з Лесею розлучаємося.
— Ну і дурень, — коротко відказав батько і поніс на кухню сумку з продуктами.
— Іване, наш син — дурень, — сказала чоловікові Ганна Іванівна і розказала про причину сварки.
— І що, він тепер з нами житиме? — запитав Іван у своєї дружини, а потім звернувся до сина:
— А ти знаєш, що слово “супруг” — це соупрягник? А соупрягник — це той, хто тягне одну упряжку зі своїм партнером. Саме тому тягнути ваш віз, тобто сімейні обов’язки, ви повинні разом. І якщо один починає відмовлятися від роботи, то другому доводиться працювати за двох. Закінчується це тим, що або один зламається, або віз зламається.
Дмитро задумався, але образа на дружину його не відпускала. Він чекав, що батьки його підтримають, а вийшло, що вони стали проти нього. Далі батьки говорили про Дмитра, зовсім не звертаючи на нього уваги. Іван Володимирович викладав продукти з сумки, а Ганна Іванівна розкладала їх по місцях. Вони своїм виглядом показували, що Дмитро тут зайвий і няньчитися з ним не збираються.
Дмитро дивився на їхню сімейну ідилію і не розумів, як вони, такі строгі в житті, один з одним поводяться, наче зайчики.
— Ну і що ти тут стоїш? Іди з дружиною мирися! — строго сказав йому батько. — І викинь з голови всю цю дурницю, хто що кому повинен! Берегти один одного і допомагати — ось що ви повинні! Все, іди, у нас з матір’ю свої справи.
Дмитро вийшов від батьків розгублений, він такого прийому не чекав. Зате образа на Лесю вже минула і він розумів, що і сам не правий, влаштував сварку на пустому місці. Але одне він все-таки зрозумів: він хоче збудувати таку ж щасливу сім’ю, як у його батьків.