— Я більше не ваша служниця!

— Я вам більше не служниця!

— Алло, люба! У мене для тебе великий сюрприз! Приготуй сьогодні на вечерю твою фірмову страву!

— Що трапилося? — занепокоїлась Оксана.

— Все чудово! Ввечері розповім!

Дзвінок обірвався, а жінка з сумнівом подивилася у вікно. Стояв мокрий жовтень. Дзвінок чоловіка не підняв настрій, адже за двадцять п’ять років шлюбу він жодного разу не робив сюрпризів, ще й великих.

Дзвінок у двері застав її в момент, коли вона витягувала з духовки фірмове м’ясо з секретним соусом.

— Привіт, господарко! Як смачно пахне! — захоплено сказав Тарас, ставлячи пляшку на стіл. — Накривай на стіл! Добувач прийшов додому!

— Що це ти такий розгарячкований? А, добувач? — жінка прищулено подивилася на чоловіка.

— Зараз руки помию й під тост розповім.

Розливши вино по келихах, Тарас куштував з пафосом: — Я піднімаю цей келих за найкращого в світі чоловіка і батька! А також за нас і… за два тижні чудового відпочинку в найкращому тризірковому готелі на узбережжі океану.

На мить Оксана навіть зраділа, але чоловік продовжив:

— Ти не знаєш, а Юра вміє пірнати з аквалангом?

— Хто? — розгубилася жінка.

— Ну ти що, матір?! Юра, чоловік нашої улюбленої доньки Марини.

— А до чого тут Юра й Марина?

— Ти що, Оксано? Дома пересиділа? Ми їдемо всі разом, однією великою родиною.

Жінка поставила келих, навіть не скуштувавши. Вона втомлено глянула на чоловіка.

— Хто оплатив путівку?

— Я, звичайно! — гордо вдарив себе кулаком у груди Тарас.

— Тобто ти годував мене обіцянками про подорож на райський острів, збирав на це двадцять п’ять років і тепер хочеш, щоб ми летіли з донькою і зятем?! Та я їх і так кожного дня бачу! Вони вдома не готують, бо у нас завжди можна поїсти! Ти ж навіть продукти для них купуєш і за квартиру платиш. Тому що вони не розуміють у «дорослих паперах».

— Але ж Маринка… — почав Тарас.

— Що Маринка?! Я народила вісімнадцять! Заспокоювала себе, що потім поживу! А що зараз? Мені сорок п’ять. Я нічого не бачила і нікуди не була. Працюю з дому. Не відходжу від плити і мийки.

На її очах виступили сльози. Образа душила.

Оксана любила доньку, але абсолютно байдуже ставилася до зятя. Жінка вважала, що дорослі люди повинні жити самостійно. Коли вісімнадцять років завагітніла і вийшла заміж, їй ніхто не допомагав. Від чоловіка, який працював в НДІ, допомоги було мало. Освоївши бухгалтерську справу, вона і до сьогодні консультувала та вела кілька підприємств. Іноді лише на її плечах лежала відповідальність за добробут родини.

— Оксано! — голос чоловіка став суворішим. — Що за сльози? Ми з тобою і так багато часу проводимо разом, а молоді ще не відбулися, шукають себе, їм допомагати потрібно.

— А ти не пробував подумати про мене?

— Звичайно! Ти ж теж їдеш! У чому проблема?

— Мабуть, проблема в мені… — прошепотіла жінка та, піднявшись зі стільця, пішла в кімнату.

Наступного дня в гості прийшла Марина.

— Привіт, мамо! А я не з порожніми руками, — помахала вона коробкою з замороженою піцою.

— Привіт. Мікрохвильовка там. — Оксана вказала на кухню, а сама сіла у крісло перед комп’ютером.

— Ти що, мамо? Скоро Юра приїде, я думала, що до піци супчик якийсь звариш і до чаю щось смачненьке.

— Кухня там, — ще раз вказала напрямок жінка, не відриваючись від роботи.

— А ти що така зла? Тато скаржився, що ти його подарунок не оцінила.

— Щоб мене зрозуміти, треба бути мною, — тихо відповіла Оксана.

— Що ти там під ніс мурмотиш? Донька прийшла в гості, а ти сидиш і робиш вигляд, що мене немає! Я думала, ми з тобою приберемо шафу та потім махнемо за речами до відпустки. Ось і Юру викликала, щоб пакунки тягав!

Оксана не витримала й встала з крісла.

— Слухай, доню, якщо ти не бачиш, то я працюю. І вже двадцять сім років працюю на вас! Для того, щоб твій батько міг спокійно сидіти на п’ятій точці без перспектив і нормальної зарплати. Для того, щоб моя донька використовувала мене як куховарку та картку для оплати товарів у магазині.

Вона набрала повітря в легені, щоб продовжити, але тут у двері подзвонили. Прийшов Юра. Тридцятирічний хлопець з густою бородою, вусами та незмінним самокатом.

— Добридень, тітко Оксано! А я до вас із подаруночком! Від всіх, так сказати, колективу. Тарас Сергійович теж у справі! — сказав він і дістав із рюкзака… блендер. — Вибачте, що без коробки. У рюкзак не вмістилася. Але всі насадки ось тут.

— Ну класно ж, мамо? Ти ж любиш готувати, це прекрасний подарунок для домогосподарки!

Оксана лише гірко усміхнулася і пішла у свою кімнату.

— Що це з нею? — почула жінка розгублений шепіт Юри.

— Дідько знає. Тато, може, ще щось натворив. Пішли звідси.

— І що? Навіть не поїмо нічого?!

— Піцу забери. В дома поїш.

— Ненавиджу заморожену піцу. Краще пироги свіжі.

— От сам і пеки! — огризнулася Марина.

Коли двері за гостями зачинилися, Оксана прикрила обличчя руками і прошепотіла:

— Мабуть, я погана мати і дружина…

Тривожний сон охопив напружений розум.

Їй снилася маленька Марина, у якої болів животик. Потім снилося, як у дворі її ображають хлопчаки, і Оксана захищає доньку. Пізніше снилося, що Тараса скоротили на роботі, і Оксана втішає чоловіка та бере додаткову роботу. Потім вона кудись біжить. За нею женеться Юра на самокаті.

І раптом… Стало дуже спокійно і тихо. Вона стоїть на вершині пагорба. Внизу звивається ріка, а вдалині просвічує ланцюг гір, і західне сонце освітлює їх вершини.

Прокинувшись, Оксана знала, що робити.

— Привіт, люба! Я вдома! Як справи? Добре себе почуваєш? Марина сказала, що ти в магазин їхати не захотіла і подарунок тебе не вразив.

— Мені нічого не потрібно в магазині.

— А як же купальник і капелюшок, наприклад. А мені потрібно шорти і майку купити.

— Так поїдьте і купіть. Я з вами нікуди не поїду! Ні в магазин, ні на пляж! У мене свій океан. Питаннями покупок і підготовки займайтеся самі. Мене не турбувати! У мене багато роботи.

Тарас застиг.

— А як же гроші? Я ж уже за все заплатив.

— Рахуй, що це плата за мої нерви.

Тарас голосно посопів, що означало його крайню ступінь образи, та перестав розмовляти з дружиною. Оксану це цілком влаштовувало.

Через два дні вона закінчила важливі справи і, зібравши теплий одяг та ноутбук, зателефонувала чоловікові.

— Алло. Одумалась? Я вже не злюся.

— Мені байдуже на твої образи, Тарасе. — спокійно промовила Оксана. — Я дзвоню сказати, що їду у відрядження, наскільки — не знаю. Не забудь перевіряти пошту і оплачувати квартиру. Все.

Перервавши розмову, жінка відчула, як стає легше дихати. Усміхнувшись собі в дзеркало, вона вийшла з квартири.

Тривалий переліт не затьмарив враження від зустрічі з прекрасним. Заселення в готель, знайомство з розпорядком та послугами пролетіло, як у тумані.

І ось він! Той самий момент! Куряться димом вулкани з одного боку! Шалений океан з іншого! Оксана набрала повітря і з трепетом дивилася, як західне сонце забарвлювало багряно-червоним кольором величні краєвиди Карпат!

А на іншому кінці світу, на теплому пляжі, вже четвертий день страждали від діареї Тарас Сергійович і Юрій. Марина ж, як могла, доглядала за ними, лаячи батька за жадібність. Адже готель, де вони зупинилися, зовсім не був схожий на розкішний резорт, намальований у фантазіях дівчини. Вона висловила батькові все, що думала, а батько у відповідь звинувачував доньку в егоїзмі. Юрій же просто страждав. Адже крім проблем із травленням, у його бороді щось дуже сильно чухалося…

— Невже доведеться голитися?! — нудив він, чухаючись і бігаючи до вбиральні. — Ну, зроби щось!

— Що?!

— Дай мені ліки!

— Я не знаю, які…

— Зателефонуй мамі! Вона знає!

— Мама вимкнула телефон.

Багато разів всі вони нарікали на відсутність Оксани і на її вимкнутий телефон. Відпустка була потрачена майже дослівно на унітаз.

Оксана повернулася через місяць. Її зустрічали вдома. На столі були роли і припечений пиріг.

— Я переїжджаю жити до Карпат. — Заявила Оксана. — Якщо хтось хоче зі мною, обговоримо. Решта не обговорюється.

— Ні вже… Ми краще в гості приїдемо, мамо… — Донька трохи образилась, але відпустила Оксану.

Тарас намагався говорити, погрожувати, ображатися. Але Оксана вже не жила минулим. Через два місяці вони з чоловіком розлучилися.

На краю світу життя набуло справжнього смаку! Смак солоного вітру в обличчя… А може, вона ще зустріне своє справжнє щастя…