Connect with us

З життя

— Я більше не ваша служниця!

Published

on

— Я вам більше не служниця!

— Алло, люба! У мене для тебе великий сюрприз! Приготуй сьогодні на вечерю твою фірмову страву!

— Що трапилося? — занепокоїлась Оксана.

— Все чудово! Ввечері розповім!

Дзвінок обірвався, а жінка з сумнівом подивилася у вікно. Стояв мокрий жовтень. Дзвінок чоловіка не підняв настрій, адже за двадцять п’ять років шлюбу він жодного разу не робив сюрпризів, ще й великих.

Дзвінок у двері застав її в момент, коли вона витягувала з духовки фірмове м’ясо з секретним соусом.

— Привіт, господарко! Як смачно пахне! — захоплено сказав Тарас, ставлячи пляшку на стіл. — Накривай на стіл! Добувач прийшов додому!

— Що це ти такий розгарячкований? А, добувач? — жінка прищулено подивилася на чоловіка.

— Зараз руки помию й під тост розповім.

Розливши вино по келихах, Тарас куштував з пафосом: — Я піднімаю цей келих за найкращого в світі чоловіка і батька! А також за нас і… за два тижні чудового відпочинку в найкращому тризірковому готелі на узбережжі океану.

На мить Оксана навіть зраділа, але чоловік продовжив:

— Ти не знаєш, а Юра вміє пірнати з аквалангом?

— Хто? — розгубилася жінка.

— Ну ти що, матір?! Юра, чоловік нашої улюбленої доньки Марини.

— А до чого тут Юра й Марина?

— Ти що, Оксано? Дома пересиділа? Ми їдемо всі разом, однією великою родиною.

Жінка поставила келих, навіть не скуштувавши. Вона втомлено глянула на чоловіка.

— Хто оплатив путівку?

— Я, звичайно! — гордо вдарив себе кулаком у груди Тарас.

— Тобто ти годував мене обіцянками про подорож на райський острів, збирав на це двадцять п’ять років і тепер хочеш, щоб ми летіли з донькою і зятем?! Та я їх і так кожного дня бачу! Вони вдома не готують, бо у нас завжди можна поїсти! Ти ж навіть продукти для них купуєш і за квартиру платиш. Тому що вони не розуміють у «дорослих паперах».

— Але ж Маринка… — почав Тарас.

— Що Маринка?! Я народила вісімнадцять! Заспокоювала себе, що потім поживу! А що зараз? Мені сорок п’ять. Я нічого не бачила і нікуди не була. Працюю з дому. Не відходжу від плити і мийки.

На її очах виступили сльози. Образа душила.

Оксана любила доньку, але абсолютно байдуже ставилася до зятя. Жінка вважала, що дорослі люди повинні жити самостійно. Коли вісімнадцять років завагітніла і вийшла заміж, їй ніхто не допомагав. Від чоловіка, який працював в НДІ, допомоги було мало. Освоївши бухгалтерську справу, вона і до сьогодні консультувала та вела кілька підприємств. Іноді лише на її плечах лежала відповідальність за добробут родини.

— Оксано! — голос чоловіка став суворішим. — Що за сльози? Ми з тобою і так багато часу проводимо разом, а молоді ще не відбулися, шукають себе, їм допомагати потрібно.

— А ти не пробував подумати про мене?

— Звичайно! Ти ж теж їдеш! У чому проблема?

— Мабуть, проблема в мені… — прошепотіла жінка та, піднявшись зі стільця, пішла в кімнату.

Наступного дня в гості прийшла Марина.

— Привіт, мамо! А я не з порожніми руками, — помахала вона коробкою з замороженою піцою.

— Привіт. Мікрохвильовка там. — Оксана вказала на кухню, а сама сіла у крісло перед комп’ютером.

— Ти що, мамо? Скоро Юра приїде, я думала, що до піци супчик якийсь звариш і до чаю щось смачненьке.

— Кухня там, — ще раз вказала напрямок жінка, не відриваючись від роботи.

— А ти що така зла? Тато скаржився, що ти його подарунок не оцінила.

— Щоб мене зрозуміти, треба бути мною, — тихо відповіла Оксана.

— Що ти там під ніс мурмотиш? Донька прийшла в гості, а ти сидиш і робиш вигляд, що мене немає! Я думала, ми з тобою приберемо шафу та потім махнемо за речами до відпустки. Ось і Юру викликала, щоб пакунки тягав!

Оксана не витримала й встала з крісла.

— Слухай, доню, якщо ти не бачиш, то я працюю. І вже двадцять сім років працюю на вас! Для того, щоб твій батько міг спокійно сидіти на п’ятій точці без перспектив і нормальної зарплати. Для того, щоб моя донька використовувала мене як куховарку та картку для оплати товарів у магазині.

Вона набрала повітря в легені, щоб продовжити, але тут у двері подзвонили. Прийшов Юра. Тридцятирічний хлопець з густою бородою, вусами та незмінним самокатом.

— Добридень, тітко Оксано! А я до вас із подаруночком! Від всіх, так сказати, колективу. Тарас Сергійович теж у справі! — сказав він і дістав із рюкзака… блендер. — Вибачте, що без коробки. У рюкзак не вмістилася. Але всі насадки ось тут.

— Ну класно ж, мамо? Ти ж любиш готувати, це прекрасний подарунок для домогосподарки!

Оксана лише гірко усміхнулася і пішла у свою кімнату.

— Що це з нею? — почула жінка розгублений шепіт Юри.

— Дідько знає. Тато, може, ще щось натворив. Пішли звідси.

— І що? Навіть не поїмо нічого?!

— Піцу забери. В дома поїш.

— Ненавиджу заморожену піцу. Краще пироги свіжі.

— От сам і пеки! — огризнулася Марина.

Коли двері за гостями зачинилися, Оксана прикрила обличчя руками і прошепотіла:

— Мабуть, я погана мати і дружина…

Тривожний сон охопив напружений розум.

Їй снилася маленька Марина, у якої болів животик. Потім снилося, як у дворі її ображають хлопчаки, і Оксана захищає доньку. Пізніше снилося, що Тараса скоротили на роботі, і Оксана втішає чоловіка та бере додаткову роботу. Потім вона кудись біжить. За нею женеться Юра на самокаті.

І раптом… Стало дуже спокійно і тихо. Вона стоїть на вершині пагорба. Внизу звивається ріка, а вдалині просвічує ланцюг гір, і західне сонце освітлює їх вершини.

Прокинувшись, Оксана знала, що робити.

— Привіт, люба! Я вдома! Як справи? Добре себе почуваєш? Марина сказала, що ти в магазин їхати не захотіла і подарунок тебе не вразив.

— Мені нічого не потрібно в магазині.

— А як же купальник і капелюшок, наприклад. А мені потрібно шорти і майку купити.

— Так поїдьте і купіть. Я з вами нікуди не поїду! Ні в магазин, ні на пляж! У мене свій океан. Питаннями покупок і підготовки займайтеся самі. Мене не турбувати! У мене багато роботи.

Тарас застиг.

— А як же гроші? Я ж уже за все заплатив.

— Рахуй, що це плата за мої нерви.

Тарас голосно посопів, що означало його крайню ступінь образи, та перестав розмовляти з дружиною. Оксану це цілком влаштовувало.

Через два дні вона закінчила важливі справи і, зібравши теплий одяг та ноутбук, зателефонувала чоловікові.

— Алло. Одумалась? Я вже не злюся.

— Мені байдуже на твої образи, Тарасе. — спокійно промовила Оксана. — Я дзвоню сказати, що їду у відрядження, наскільки — не знаю. Не забудь перевіряти пошту і оплачувати квартиру. Все.

Перервавши розмову, жінка відчула, як стає легше дихати. Усміхнувшись собі в дзеркало, вона вийшла з квартири.

Тривалий переліт не затьмарив враження від зустрічі з прекрасним. Заселення в готель, знайомство з розпорядком та послугами пролетіло, як у тумані.

І ось він! Той самий момент! Куряться димом вулкани з одного боку! Шалений океан з іншого! Оксана набрала повітря і з трепетом дивилася, як західне сонце забарвлювало багряно-червоним кольором величні краєвиди Карпат!

А на іншому кінці світу, на теплому пляжі, вже четвертий день страждали від діареї Тарас Сергійович і Юрій. Марина ж, як могла, доглядала за ними, лаячи батька за жадібність. Адже готель, де вони зупинилися, зовсім не був схожий на розкішний резорт, намальований у фантазіях дівчини. Вона висловила батькові все, що думала, а батько у відповідь звинувачував доньку в егоїзмі. Юрій же просто страждав. Адже крім проблем із травленням, у його бороді щось дуже сильно чухалося…

— Невже доведеться голитися?! — нудив він, чухаючись і бігаючи до вбиральні. — Ну, зроби щось!

— Що?!

— Дай мені ліки!

— Я не знаю, які…

— Зателефонуй мамі! Вона знає!

— Мама вимкнула телефон.

Багато разів всі вони нарікали на відсутність Оксани і на її вимкнутий телефон. Відпустка була потрачена майже дослівно на унітаз.

Оксана повернулася через місяць. Її зустрічали вдома. На столі були роли і припечений пиріг.

— Я переїжджаю жити до Карпат. — Заявила Оксана. — Якщо хтось хоче зі мною, обговоримо. Решта не обговорюється.

— Ні вже… Ми краще в гості приїдемо, мамо… — Донька трохи образилась, але відпустила Оксану.

Тарас намагався говорити, погрожувати, ображатися. Але Оксана вже не жила минулим. Через два місяці вони з чоловіком розлучилися.

На краю світу життя набуло справжнього смаку! Смак солоного вітру в обличчя… А може, вона ще зустріне своє справжнє щастя…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять + 11 =

Також цікаво:

З життя37 хвилин ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя2 години ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя4 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя5 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...