Я його люблю, але не бажаю, щоб дитина залишилась без батька

Він мій, але… Я не можу забрати батька в дитини.

Привіт. Мене звати Соломія, і зараз я стою на роздоріжжі, де рішення вплине не лише на мене, а й на двох інших. Мені двадцять девяте, живу у Львові, працюю юристом у невиликій фірмі. У мене є друзі, рідні але серце віддане людині, з якою не можу бути відкрито. І це не просто любовна історія. Це тортури, що тривають вже рік.

Ми з Маряном були пять років разом. Молоді, запалені, безтурботні. Сварились, мирились, мріяли про справжнє. Він казав, що я його повітря, а я вірила він мій назавжди. А потім дурна сварка, гнів, гордість. Розійшлися, ніхто не зробив крок першим.

Місяці минули. Я сумувала. Дивилася на телефон, чекала повідомлення. Але почула від подруги: «Він зустрічається з іншою». Дівчина із сусідньої контори, лагідна, тиха і за два місяці вагітна. Ніби ніж у серце. Памятаю, як стояла біля вікна, а в груди лише холод та пустота.

Коли народилася його донька Олеся, я таки подзвонила просто привітати. Він замовк, потім прошепотів:
Ти не уявляєш, як я радий твоєму голосу Давай побачимось?

Не знаю, чому погодилась. Хотілося знову подивитися йому в очі. На зустрічі ми лезо говорили. Сиділи, тримались за руки, а в тиші було все історія, біль, нерозказані слова. Я плакала без звуку.

З того дня почали багато зустрічатись. Таємно, наче злодії. Але між нами не було близькості. Я не могла. Коли уявляла Олесю ту дівчинку з його усмішкою усе в мені стискалось.

Він часто скаржився: «Дома пекло. Ми з її матірю чужі. Люблю тебе». І запитував:
Якщо я піду? Якщо повернусь? Ти візьмеш мене?

Я мовчала. Бо бачила не лише коханого, а й батька. І Олесю, яка ще не говорить, але вже знає, як сміється його голос, якою пахне його светр, як він цілує її на ніч.

Як я можу це відібрати? Стати причиною, через яку дитина ростиме без тата?

Можливо, вони не щасливі. Можливо, разом лише через дитину. Але хіба це злочином? Скільки таких родин і вони живуть. Чи стану я щасливою, знаючи, що зробила їй боляче?

Мені страшно. Я запаморочено кохаю його. Не дивлюсь на інших. Він мій світ. Але чи маю я право на це щастя?

Якби це була я? Якби мого батька забрала чужа жінка? Я добре памятаю, як росла без нього. І не хочу, щоб хтось відчув те ж.

Марян чекає відповіЯ дивлюсь йому в очі, колишу його руку в своїй і шепчу: «Будь для неї поруч як ти мав би бути».