Я люблю тебе до безмежжя!

Як же сильно я тебе кохаю

Олеся не чула шерехоту коліс лікарняної каталкі по лінолеуму коридору, не чула поспішного тупотіння ніг. Її голова ледь хиталася в такт руху. Вона не бачила яскравих ламп над собою, не чула криків Ярослава: «Олесю! Олесю!» Не бачила, як лікар перегородив йому шлях.

– Туди не можна. Чекайте тут.

Ярослав сів на з’єднані стільці біля дверей реанімації, схилився на коліна й сховав обличчя в долонях. Нічого з цього вона не бачила. Вона летіла у стрімкому потоці світла й хотіла лише одного — щоб політ скінчився і настав спокій.

***

На студентському концерті до 8 Березня вона грала у короткій жартівливій сценці. Грала студентку, яка прийшла на іспит непідготовленою і намагалася викрутитися. Зал сміявся й гаряче аплодував. Потім були танці, і Ярослав запросив її.

– Ти так чудово грала, немов справжня актриса, — казав він щиро, дивлячись на неї з захопленням.

– Я ж взагалі не повинна була грати. Наталя в останню мить злякалась і втекла. Я так хвилювалася, що забула слова, щось вигадувала на ходу. Мене трясло від страху, — очі Олесі все ще сяяли від хвилювання.

– Я цього не помітив. Ти грала впевнено й легко. Було весело. Ти обрала не ту професію.

Після танців він провів її до гуртожитку й незграбно поцілував у щоку. Сам Ярослав жив із батьками. Вони почали зустрічатися, а через місяць зняли маленьку кімнату у самотньої бабусі неподалік від інституту. Ярослав витримав важку суперечку з батьками. Зрештою вони поступилися й погодилися допомагати закоханим.

Бабуся за стіною погано чула, але вони на всяк випадок ставили музику голосніше. Олеся згадувала той час як найщасливіший у своєму житті.

– Я кохаю тебе, — шепотів розпалений Ярослав, лежачи поруч із нею.

– Ні, я кохаю тебе сильніше, — відповідала Олеся, притискаючись щокою до його грудей.

– Не може бути! А я ще сильніше…

Вони із задоволенням грали в цю гру. Потім мріяли, що через рік закінчать інститут, знайдуть роботу, куплять велику квартиру, і в них народиться діточки — хлопчик і дівчинка.

– Ні, спочатку дівчинка, а потім хлопчик, — уточнювала Олеся.

– А потім ще один хлопчик, — додавав Ярослав, цілуючи її.

Їм здавалося, що так, як вони кохають один одного, ніхто й ніколи не кохав.

Їхньому щастю заздрили однокурсники, а викладачі посміхалися, згадуючи власну молодість. Скільки таких вони бачили, самі були такими, а тепер старілися, намагаючись вкласти в легковажні голови студентів ази медицини.

Після інституту Ярослав і Олеся два роки працювали в міській стоматології, а потім перейшли до приватної клініки, якою керував друг батька Ярослава. Ще через два роки той відкрив другу клініку і поставив Ярослава її головою.

Заробляли добре. Батьки допомогли оплатити більшу частину вартості квартири. Як і планували, Олеся спочатку народила доньку, а через три роки, ще перебуваючи у декреті, сина.

Батьки часто забирали дітей на вихідні, даючи Олесі та ЯросАле як не важко було, вона зрозуміла, що навіть якщо любов ще теплиться, довіри вже немає, і тепер лише їй вирішувати, чи варто повертатися до минулого чи знайти в собі сили йти вперед.