Connect with us

З життя

– Я подаю на розлучення, – оголосила вона.

Published

on

На кухні панувала тиша, порушувана лише тихим шумом телевізора.

– Я подаю на розлучення, – оголосила Оксана.

Тарас якраз захоплено дивився футбол і на слова дружини не відреагував.

Оксана підійшла і вимкнула телевізор.

– Що ти робиш?! Зрозуму з’їхала?! – закричав Тарас, проте одразу ж спохопився, стримав себе і примирливо сказав:

– Вибач. Просто там такий важливий момент.

– Впевнена: не важливіший за те, що я сказала.

– А що ти сказала? – знітився чоловік, зрозумівши, що, як завжди, пропустив слова дружини повз вуха.

– Я подаю на розлучення.

Тарас витріщив очі:

– На розлучення? Чому? Мені здавалось, у нас все добре.

– Тобі здавалось.

– Зачекай… Вчора ми були в театрі, позавчора я приніс квіти, минулого тижня ходили в кіно. Все, як ти любиш…

– Так, але все це було вперше за сім років шлюбу. І я навіть знаю, чому.

– І чому ж?! – Тарас починав злитися.

– Бо я віддала дітей у садок, влаштувалась на роботу, почала ходити в спортзал, до салону краси, змінила імідж, завела нових друзів.

– Причому тут це?

– А втім! Ти раптом побачив, що я комусь цікава, що чоловіки звертають на мене увагу, що я вже не потребую тебе так, як раніше.

– Нісенітниця якась…

– Ні, Тарасе, це не нісенітниця. Інакше ти б не злякався, не став би крутитися біля мене, догоджати, в рот би мені не заглядав, квітів не дарував. Я вже не кажу про кіно і театр. Це з твого боку – просто подвиг!

– Я старався… Хотів зробити приємне… Постривай, я так і не зрозумів: ти через це вирішила розлучитися?

– Так. Я більше не хочу так жити. Ти зараз прикидаєшся люблячим чоловіком, а де ти був, коли я вагітною ходила, коли дітей народжувала, коли ночами не спала? Ти ж жодного разу ні в чому мені не допоміг! Був присутнім у нашому житті лише символічно. Приходив, їв, спав. Можу порахувати, скільки разів ти дітей на руки брав!

– Я ж працював взагалі-то! – Тарас навіть підскочив від обурення, – щоб вас забезпечити!

– Працював, не сперечаюсь. Але ж не тільки нас забезпечував – себе також. І вихідні мав, тільки віддавав перевагу проводити їх з друзями.

– Маю на це право!

– У мене – вихідних не було, – продовжила Оксана, не звертаючи уваги на репліку чоловіка, – хоча діти… вони і твої теж. Лише тебе це цікавило в останню чергу. Так і чую твої слова: я тобі гроші віддав, чого ще хочеш? А я хотіла… Хотіла, щоб поруч був надійний, рідний чоловік. Щоб підтримав. І не лише матеріально, а й морально. Щоб пожалів врешті-решт.

Але тобі було не до цього. Ти жив своїм життям, у якому не було ні мене, ні наших дітей…

– Не перебільшуй.

– Я і не перебільшую. Ти хоч знаєш, у який садок вони ходять? Ми, між іншим, до нього дістаємося хвилин сорок. Зранку! В транспорті! А ти на роботу один в машині їдеш як пан. І виходиш за двадцять хвилин. Однак, жодного разу не запропонував відвезти дітей у сад.

– Ти не просила, – буркнув Тарас.

– А чому я повинна просити? Є речі, про які люблячого чоловіка і батька не просять. Це ‒ само собою зрозуміло. Щоправда, не у твоєму випадку, оскільки про любов мова не йде. Ніколи не йшла…

– Ти прям монстра з мене зробила…

– Ні, Тарасе, ти не монстр. Ти просто зовсім чужий для мене чоловік. Став чужим… Чи був.

– Це тобі, а дітям? Що ти їм скажеш? Як поясниш?

– Ой, тримайте мене семеро! – засміялась Оксана, – та вони зовсім недавно стали тебе на вулиці впізнавати! Тож з цим проблем у мене точно не буде.

Тарас не знайшов, що відповісти. Частково Оксана була права, але й його можна зрозуміти: він – чоловік, вона – жінка і повинна знати своє місце, і домом займатися повинна, і дітьми. Батько Тараса завжди так говорив. І мама погоджувалась. А Оксана чомусь невдоволена…

– І як ти збираєшся жити на одну зарплату з двома дітьми? – пішов Тарас в атаку, – що стосується мене – то я ні копійки не дам!

– Даш, – спокійно відповіла Оксана, – аліменти ніхто не відміняв. І майно, яке нажили за сім років, ми через суд поділимо. Хоча там і ділити особливо нічого, але все-таки. Холодильник, як не крути, нам з дітьми потрібніший. А, знаючи тебе, я впевнена: саме за нього ти вчепишся, щоб болючіше зробити. Тому все – тільки через суд. На щастя, квартири у нас немає. До речі, ти можеш в цій залишитися. А нам з дітьми я зніму іншу (вимовляючи останню фразу, Оксана зробила невелику паузу, в глибині душі сподіваючись: Тарас не погодиться, скаже, що іншу квартиру зніме саме він, що дружина і діти можуть жити там, де звикли… Але Тарас нічого такого не сказав), – … я вже придивилася підходящу неподалік від садка.

– Ну і йдіть! – Тарас більше не міг спокійно слухати Оксану, – подумаєш: королева! Все продумала?! Нічого не забула?! А машина? Її я тобі не віддам!

– А я і не прошу, – усміхнулася Оксана, – вона мені не потрібна.

– З чого це ти така щедра?! – Тарас вже не міг зупинитися, – машина їй не потрібна! Певно вже на іншій катаєшся?! Ну, зізнайся: давно у мене роги виросли?! Щось ти надто сміливою стала!

– Не здивував, – Оксана була абсолютно спокійна, – я знала, що почую щось подібне.

– Та зрозумій ти, нарешті, – Тарас підлетів до жінки, схопив за плечі, став трясти, – кому ти потрібна з двома дітьми?! А давай… забудемо все, що ти тут наговорила? Будемо жити разом, як раніше. Я виправлюся, чесне слово!

– Як раніше? Ні вже, – твердо відповіла Оксана, – ніяк не вийде.

– Але чому?! – Тарас навіть не кричав, він горлав на весь голос.

– Бо я не люблю тебе більше…

Тарас розгубився, внутрішньо запанікував і раптом, наче відчувши, що подальші розмови безглузді, погодився:

– Раз так – подавай на розлучення.

Їх розвели через пів року. Все сталося так, як планувала Оксана.

Тепер вона з дітьми живе неподалік від дитсадка і ранки в робочі дні у неї проходять набагато спокійніше.

А у вихідні – вона взагалі вільна жінка! А все тому, що колишній чоловік забирає дітей до себе! Водить по місту, сидить з ними вдома, у різні ігри з ними грає. Навіть готує сам!

І хто зрозуміє цих чоловіків?

Поки одружений – ні дружина, ні діти не потрібні. Сприймає як само собою зрозуміле.

Як розлучиться – і час на дітей знаходить, і мало не найкращим у світі татом стає.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

десять + 6 =

Також цікаво:

FR22 хвилини ago

La femme de ménage de mon fils

Amandine était une femme qui ne s’énervait jamais. C’était même devenu une plaisanterie récurrente entre elle et son mari Brice....

З життя28 хвилин ago

Part 2: My Mother-in-Law Hurled Boiling Oil at Me for Refusing to Give Them My Inheritance—My Husband Smiled and Asked for a DivorceI crawled to the phone, dialed 911, and whispered through the pain that I would finally tell the police everything.

The oil struck my shoulder first. A heartbeat later, it seared across my neck and chest like liquid fire devouring...

FR47 хвилин ago

Le chat est resté cinq jours devant la porte. Ce qu’il y avait derrière a glacé tout le monde

Caramel ne bougeait pas. Le vieux chat roux à l’oreille déchirée restait collé au paillasson du troisième étage, le museau...

HE2 години ago

הוא השאיר אותי לבד עם תאומות בנות חצי שנה, וכשהוא חזר, הוא קפא בדלת

הידית של דלת הכניסה הסתובבה באיטיות, כאילו מישהו בצד השני מהסס. השעה הייתה עשר וחצי בבוקר, יום חמישי. השמש של...

FR2 години ago

L’enfant qu’ils ne méritaient pas

J'ai porté un enfant pour ma cousine et son mari. Neuf mois de ma vie. Neuf mois d'espoir, de nausées,...

CZ2 години ago

Střepy a vodítko

Petr tu přezdívku slyšel odjakživa. Na základce to bylo „Píďalko, uhni“, na učňáku „Hele, Sněženko, pojď sem“ a v práci...

FR3 години ago

Un mariage pour de faux

— Tu as pété un câble ou quoi ? Ma sœur a failli en recracher son café quand je lui...

EN3 години ago

Last Call for Room 204

They say you don’t really know someone until you share a wall. I shared a wall with Arthur Callahan for...