Життя
Я познайомилася в лікарні з жінкою 70-ти років. В неї немає дітей. Причому, не народжувала вона усвідомлено. Я дізналася, чи не шкодує вона
Хочу з вами поділитися своїм цікавим знайомством. Сиділа я в черзі в лікарні до дерматолога. І розговорилася з досить цікавою жінкою. Їй зараз 70-т років. Виглядала вона охайно, доглянуто. Не як старенька.
Джерело: ivona.bigmir.net
Вона свідомо вирішила зробити кар’єру і пожити по повній для себе. Перший раз вийшла заміж в 20 років. Чоловік дітей до її 30-ти років не просив. Потім, коли він завів розмову про дітей, то розлучилася з ним. Галина, так звали цю жінку, встигла побудувати кар’єру, об’їздити весь світ, одягнутися в бутиках Франції. Коли їй було 60 років, її другий чоловік пішов з життя. І Галина залишилася одна. Зараз вона ходить на гурток по співу і танців, почала займатися фінською ходьбою. Активно стежить за своїм здоров’ям.
Я у неї запитала: – А ви все-таки не шкодуєте, що не родили дитину. Зараз б не були самотні в старості?
– Знаєш, люба, ні, не шкодую. Тому що всі мої подруги, батьки дітей. І знаєш що? Вони зараз самотні. Але, на відміну від них, я хоча б можу оплатити собі людину, яка мені продукти принесе і склянку води, коли я хворію. А про них навіть рідні діти не подбають.
Чи згодні ви з Галиною?
El día que perdí a Camila
Yo creía que el dinero lo compraba todo. Que el apellido y la cuenta bancaria ponían las reglas. Que ella...
The Day the Ground Held Me
I don’t remember the exact moment the tree swallowed me. A flash of gray fur, the panicked scramble of a...
A Mysterious Young Man Kept Appearing at My 83-Year-Old Neighbor’s Door — One Day, I Went Inside and Couldn’t Believe What I SawI stepped inside and froze, as the young man sat calmly knitting a scarf beside my neighbor, who was teaching him to read from a tattered old Bible.
I had known Dorothy almost my entire life, so when a young stranger suddenly began showing up at her house...
El folder que mi hijo guardó para hundirme
La tarde que mi vida se partió en dos no tenía nada de especial. Había salido del taller más temprano,...
Jude no existe
Siempre fui Hugo, el que arreglaba carros en el taller de su tío en El Paso, no el “quarterback” que...
“Who did you bring into my home?” my wife gasped. “We agreed your kids from your first marriage wouldn’t live with us.”
**Wednesday, 14th March** An ordinary Wednesday, not a Saturday. I stood in the hallway and watched the two lads with...
I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse
I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...
Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.
Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...