«Як я опинилася на орендованій квартирі, поки в моїй живе колишня сноха з новим чоловіком…»

Я дозволила синові з родиною пожити в мене. А тепер сама мешкаю на орендованій, поки в моїй квартирі живе колишня невістка з іншим чоловіком…

— На останній нараді директор навіть не став прикидатися: «Ради у мене дві — або шукайте роботу, або моліться на диво», — розповіла Оксана, втомлено кидаючи сумку біля столу. — Я все розумію… тільки де зараз цю роботу знайти?

У кабінет вона увійшла з камінним обличчям. Усередині вже давно стискалося від тривоги. Справи фірми йшли до дна — це було очевидно, але все ж сподівалася, що якось, авось, витягнуть. А тут — вирок. Оксані робота була потрібна, як повітря: двоє дітей, аліментів — нуль, батьки — літні люди, яким більше потрібна допомога, ніж вони можуть її дати.

Резюме вона розсилала, як на конвеєрі, знайомих обдзвонювала, інтернет штудірувала день і ніч. Іноді сміялася разом із колегами: «Наші думки на роботі — тільки про те, де ще попрацювати». Хтось встиг уже прилаштуватися, хтось пішов у нікуди.

— Якщо зовсім притисне — іди до нас у гіпермаркет, — кивнула їй знайома з сусіднього відділу. — Зарплата нормальна, графік гнучкий. Я замолю словечко.

Раніше такі пропозиції викликали в Оксани тугу та жах. Зараз — хоч якийсь варіант. Хоч щось.

Важкі думки перервав зітхання. Оксана обернулася: біля вікна стояла Надія Степанівна — бухгалтер з величезним стажем, літня, стримана, майже ніколи не скаржилася.

— Надіє Степанівно, що ви? — Оксана схопилася. — Ви через скорочення? Та ви ж вже на пенсії, вам хвилюватися менше всіх треба. Я зараз чаю поставлю, у мене млинці лишилися. Посидимо, поговоримо.

— Відпочивати мені, мабуть, під мостом доведеться, — гірко видихнула жінка.

— Як під мостом? У вас же квартира, син дорослий, ви з ним не живете…

— Квартира є, тільки не для мене. Я тепер на орендованій. Дванадцять тисяч на місяць — і це ще пощастило.

Виявилося, що в Надії Степанівни справді була двокімнатна, яку вона з сином приватизувала ще років двадцять тому. Після його весілля пустила молодих до себе, а потім — все завертілося. Невістка була вагітна, прописали її, потім — дитину. Свекруха терпіла, скандали, крики, синові ніде було ночувати — тікав до друзів. Все звали на гормони невістки, на «перехідний вік» у родині.

А через рік — друга вагітність.

— Я не витримала. Виїхала, — зітхнула Надія Степанівна. — Зняла однушку. Думала — на час.

Але «час» тягнувся роками. На Новий рік прийшла з подарунками — а там на две— А там на дверах у під’їзді висить список боржників — за її ж квартиру, яку вона вже роками не бачила.