Як я пошкодувала, що ми з новим хлопцем поїхали на ці святкові посиденьки до матері.

Я вже тисячу разів пошкодувала, що ми з моїм новим хлопцем Тарасом поїхали на сі свято Великодня до моєї мами, Ганни Степанівни. Здавалося б, родинне свято — це ж так чудово: паски, писанки, рідні за столом. Та коли я побачила, скільки народу набилося в мамину хату, мені захотілося розвернутися й тікати. Усі мої три сестри — Оксана, Соломія та Марія — приїхали з чоловіками та дітьми. Додай ще маминого брата, дядька Василя, з дружиною та двома дорослими синами. А ще якісь далекі родичі, яких я, чесно кажучи, ледве пригадала на ім’я. І ось у центрі цього родинного виру — я й Тарас, мій новий хлопець, якого я наважилася представити роду. Краще б я цього не робила.

Від самого порогу почалися пригоди. Щойно ми зайшли, а мама вже накинулася на Тараса з розпитуваннями: «Тарасе, а ким ти працюєш? А скільки тобі років? А які у вас плани?» Тарас тримався молодцем, відповідав спокійно, з усмішкою, але я бачила, як він напружився. А мої сестри, наче змовилися, вирішили влаштувати йому справжній іспит. Оксана, старша, одразу почала розказувати, як її чоловік недавно отримав підвищення й вони придбали нову джипісу. Соломія хвалилася, що її дочка вже займається танцями й виступає на сцені. Марія, наймолодша, лише підливала оливи у вогонь, підсмоктуючи: «Ну що, сестричко, де ти такого парубка знайшла?» Тарас молодший за мене на п’ять років, і, схоже, це стало головною сенсацією вечора.

Ганна Степанівна, моя мати, вирішила, що її місія — нагодувати Тараса до відвалу. Вона то й діло підкладала йому паску, примовляючи: «Їж, сину, ти якийсь худий, треба підкріпитися!» Тарас ніяково дякував, але я бачила, як вледь справляється з маминою щедрістю. А потім мама пішла у спогади: «Ось, Тарасе, наша дівчина в дитинстві мріяла вийти заміж за льотчика! Ти, звісно, не льотчик, але хлопець статний, не підведи!» Стіл вибухнув сміхом, а я мріяла провалитися крізь землю. Тарас лише посміхнувся, але я знала — йому ніяково.

Дядько Василь, мамин брат, вирішив перевірити Тараса на міцність. Налив йому домашнього вина й сказав тост: «За молодих! Але, хлопче, ти розумієш, що у нас у родині всі суворі? Жінки у нас з характером!» Тарас кивнув, випив, але я помітила, як він міцніше стиснув мою руку під столом. А коли дядько Василь запропонував йому вийти у двір і «показати, як він дрова рубає», я не витримала. «Дядьку, годі, він же не дроворуб!» — випалила я. Усі засміялися, але Тарас, здається, вже подумки шукав шляхи до відступу.

Діти моїх сестер додали хаосу. Племінники носилися по хаті, кричали, перекинули вазу з квітами. Один із них, син Соломії, підбіг до Тараса й випалив: «А ти будеш нашим новим татом?» Я ледь не поперхнулася узваром. Тарас, на його честь, не збився: «Поки я просто Тарас, але можу стати твоїм другом». Хлопчик кивнув і помчав далі, а я подумки аплодувала Тарасові за витримку.

Та найнеприємнішою була розмова про моє минуле. Оксана, ніби випадково, згадала мого колишнього чоловіка: «Ну, той був старший, з доброю посадою, а ти тепер, бачу, у молодих пішла?» Я відчула, як щоки спалахнули. Тарас зробив вигляд, що не почув, але я знала — йому боляче. Мама, намагаючись розрядити обстановку, почала розповідати, як я в юності пекла паски, але це лише погіршило справу. Сестри й дядько Василь почали наперебій згадувати мої старі романи, шкільні витівки й навіть той випадок, коли я випадково підпалила фіранку на минулому родинному святі. Тарас слухав, посміхався, але я бачила — він почувався чужим.

До вечора я була на межі. Хотілося схопити Тараса й їхати додому. Але він, ніби відчувши мій настрій, прошепотів: «Усе гаразд, я в порядку. Твоя родина… яскрава». І ось тоді я зрозуміла — він старається заради мене. Це додало мені сил. Коли всі сіли за черговий тост, я наважилася взяти слово. «Дякую, що ви всі тут, — сказала я. — Але я хочу, щоб ви знали: Тарас для мене важливий, і я щаслива, що він зі мною. Тож давайте просто святкувати Великдень і не влаштовувати допитів, добре?» Мама кивнула, сестри затихли, а дядько Василь підняв чарку: «За розумну жінку!»

До кінця вечора атмосфера стала теплішою. Ми з Тарасом навіть потанцювали під старі пісні, які вмикнула Марія. Я зловила себе на думці, що, попри весь цей цирк, ця мить з рідними мені дорога. Так, вони бувають нестерпними, але це моя родина. А Тарас… він пройшов це випробування з гідністю. Коли ми сіли в машину, щоб їхати додому, він повернувся до мене й промовив: «Знаєш, твоя мама права. Ти дівчина, яку не можна підвести». МиІ тепер я впевнена, що наступного разу ми з Тарасом приїдемо до мами просто на вечерю, без усього цього галасу.