Як я за три години поставила своєму псу п’ять смертельних діагнозів, посивіла, оплакала та поховала

Як за три години я поставила собаці п’ять смертельних діагнозів, посивіла, поплакала, поховала… А потім відкрилася ветеринарна клініка. Історія з щасливим кінцем.

Гектор розбудив мене серед ночі протяжним виттям. Треба сказати, у доберманів іноді трапляються легкі напади “пісень”. Їхні вокалісти можуть виконати ля-бемоль о третій ночі просто так, від нудьги. Але найчастіше причина в проблемах зі шлунком, звичайно. Це, взагалі, така особливість породи.

Тому я не дуже здивувалася звукам собачої арії і, ще дивлячись сон, звично почала одягати спортивний костюм. Зі словами “йдемо, йдемо, не плач” я відкрила праве око. І жахнулася.

Картина, що постала переді мною, більше нагадувала екранізацію бюджетного хорору — на мене дивилася морда, залита білою піною. Піна була всюди — на підлозі, на килимах, на диванах.

Сказ! Перше, що спало на думку, попри те, що собака щеплена. Але вакцина, звичайно ж, була простроченою, подумала я другим ділом. Бо ніщо не може стати на шляху моєї параної.

Далі в списку були піроплазмоз (захворювання, викликане укусом кліща) і отруєння щурячою отрутою. Від кліщів Гектора обробили, а звідки в моїй уяві узялася отрута — незрозуміло.

Але до ранку ми доживати не планували.

У стані повної розпачі я диктувала чудовій ветеринарці Олені симптоми наближення смерті. З просоння, вона настільки перейнялася моїми риданнями, що відправила нас до клініки на іншому кінці міста. Адже, за моїми описами, її кабінет просто не впорається. Там немає сучасного обладнання для таких жахливих випадків.

Чи варто говорити, що відкриття клініки я чекала вже на корвалолі. Час від часу витираючи агонію піни з рота, я думала, як донести п’ятдесятикілограмового вмираючого пса до машини.

На диво, Гектор пішов сам. Доїхали ми дуже швидко. Перепрошую у посту ДАІ, повз який ми промчали як вітер.

На вході в клініку нас чекала команда з рукавичками і скальпелями. Жартую, але було помітно, що до нашого приїзду готувалися. Плітка про добермана зі сказом, піроплазмозом і укусом чорної мамби доїхала раніше нас.

Прийом тривав п’ятнадцять секунд. Десять із них ми вмовляли Гектора “відкрити ротик”. Протягом інших п’яти, ветеринар Ірина з віртуозністю фокусника витягла з собачої пащі шматок дерева.

Заноза.

Веточку він гриз, бобер, який годинами хулив.

Зі страшним діагнозом “стороннє тіло в ротовій порожнині” нас відпустили.

І поки я відмивала підлогу від піни та корвалолу, доберман заснув з головою на журнальному столику. Втомився, смертельно хворий 😊.