Як мій друг закохався і одружився: незвичайна історія.

У одного мого товариша був випадок. Одружився він по любові, звичайно. Наречена гарна, розумна, самостійна. Працює бухгалтером у великій компанії, заробляє непогано. І Петро теж, самі розумієте, намагався не відставати від доходів дружини. Брав додаткову роботу, працював, як кінь, щоб швидше з кредитом за квартиру розрахуватися. Квартира у них одразу була своя. Склалися, в борг взяли, родичі допомогли. І ремонт зробили «євроремонт», і обставили добре. Як кажуть, живи та радуйся.

Але радіти не виходило. Дружина по господарству не встигала. Чи то не вміла вчасно підлогу вимити, пил стерти й вечерю приготувати. Чи то не хотіла. Пояснювала, що сильно втомлюється на роботі і приходить пізно. Та й Петро теж не розслаблявся. Також допізна працював.

Загалом, почалися у них сварки, з’ясування, хто скільки для дому зробив і таке інше. Так перші півроку і воювали в своїй же квартирі з розкиданим одягом і купою немитого посуду. Але рідні не знали, чому сваряться. Дуже соромно було признатися.

Одного разу Петро з тестем на рибалку пішов. Обидва — рибалки хронічні, тому і здружилися. Вночі біля вогню з настоянкою тесть його і «розкрив». Висловив Петро свої образи, тільки попросив, щоб нікому не говорив, особливо — тещі. Тесть пообіцяв. А взагалі сказав, що ладу в їхньому домі не буде, доки домовика собі не заведуть.

«Є, — каже, — у мене один на оці. Буде час — умовлю його до вас перейти». Петро вирішив, що тесть з глузду з’їхав, але промовчав.

А за кілька днів тесть до них у гості зайшов і кошеня приніс. Петро обурився. Нащо? Лишній клопіт! Тесть його на балкон вийняв покурити і нагадав про домовика. Дескать, я його сьогодні разом із кошеням привів. Тепер у вас — все гаразд буде. Тільки до кошеня ставтеся по-людськи.

Ну, кошеня Петру відразу сподобалося. Маленьке, лагідне, відразу його за свого прийняло. Куди не сяде, тут же під рукою два вуха, мовляв, погладь. Тільки от калюжку довелося витерти. Але це тільки ввечері.

А наступного дня приходить Петро з роботи, а вдома чистота. І речі не розкидані, і дружина на кухні вечерю готує. Та ще й смачну!

Петро відразу ж полиці у ванній прибив, як давно обіцяв. Наступного дня приходить, дружина коври пилососить. Ну і він теж, — що ж без діла сидіти, — викинув сміття та за хлібом зганяв. А в магазині, до речі, і вина взяв. Загалом, вечеря вийшла майже святкова. Вони вже й не пам’ятали, коли таке було.

І так цілий тиждень. Не життя, а суцільна радість. Наче, справді, поселився в їхньому домі добрий домовик. А в неділю ввечері його молода дружина каже: — Ти, Петре, завтра не приходь вдень з роботи, не хвилюйся. Я і наповнювач купила, і місце в туалеті йому обладнала. — Кому? — Як кому — твоєму кошеняті. Я ж бачу, що ти щодня з роботи вдень додому приїжджаєш, прибираєш за ним і вдома. Я ж знаю, що, поки кошеня маленьке, воно всю квартиру загидить. А ввечері прийду — все чисто і прибрано.

Ось тут у Петра дах і поїхав. Невже і справді у них домовик з’явився? Він бо сам, принаймні, вдень точно не заїжджав додому. Думав, дружина все прибирає. А їй, виявляється, соромно було бездіяльно у чистій квартирі сидіти. Відпросився він на роботі на півдня. Спочатку ніби пішов, а потім повернувся тихо, сів у крісло зі смартфоном і затих.

Ближче до обіду хтось став ключем двері відчиняти. І кошеня відразу в передпокій побігло, нявкає, зустрічає. Чує Петро неголосний голос: — Що, Муся, скучила? А я тобі молочка приніс і ковбаски свіженької. Хто тебе тут ще нагодує? Щось більше калюж не видно, мабуть, за тиждень в туалет ходити навчилася …

Двері в кімнату відчиняються. На порозі — тесть. На обличчі видно, що ніяк не чекав зятя зустріти. — Так ось ти який… домовик!

Тесть збентежився: — Ну і що? Я ж вам кошеня подарував. Значить, мушу за ним прибрати. Хоча б спочатку. — А ключ де взяв? — Та на риболовлі у тебе непомітно відчепив від в’язки, зробив дублікат, а на наступний день назад прикріпив…

Три роки Петро з дружиною живуть душа в душу. Вже й синок народився. І до цього дня ніхто не знає, який саме домовик колись у їх квартирі оселився…