Як одного дня я вирішила приготувати пельмені: від фаршу до тіста.

Одного разу я вирішила спробувати приготувати вареники. Я перемолола м’ясо, замісила тісто та ліпила вареники. Проте складала їх на дошку, яку забула посипати борошном. З гордістю дивилася на тацю з варениками і не могла дочекатися повернення чоловіка та свекрухи. Першою додому повернулася свекруха, яка була в захваті від вигляду вареників. Я кидала вареники в киплячу воду, але вони розклеювалися. Я думала, що свекруха буде сердита, але вона мене здивувала, сказавши, що допоможе мені врятувати ситуацію. Коли чоловік повернувся з роботи, на нього чекав тарілка смачних вареників.

Вийшла заміж я у 17 років, відразу після закінчення школи. Ми зустрічалися півтора року до весілля: у червні я мала бадьорий випускний, а в серпні — білу сукню і фату. Загалом це не було чимось незвичайним, оскільки більшість дівчат в нашому селі одружувалися до 20 років.

Після весілля ми оселилися у невеликому будиночку батьків чоловіка. Я тоді навіть не вміла готувати. Мама, звісно, вчила мене, як варити суп, борщ, навіть вареники якось намагалася робити, але це не дуже виходило. Таким чином, з «багатим» багажем знань про кулінарію і життя, я увійшла в сімейне життя.

На перших порах свекруха пояснила мені, що вона господиня в домі, а я не заперечувала. Головно вона й готувала, я час від часу прості страви. Її не турбувало, що я не вмію готувати. Вона стверджувала, що головне — вміти варити борщ, а решти можна навчитися.

Рік по тому я народила дитину і була повністю поглинена турботою про неї. Підгузків тоді ще не було, тому більшість вільного часу я проводила, праючи та пропрасовуючи пелюшки, а також готуючи пюре. Обіди так само готувала свекруха. Трохи пізніше, коли донька підросла, я почала потроху занурюватися у світ каструль та сковорідок.

Одного дня я вирішила приготувати вечерю. Нарізала м’ясо і поклала його на гарячу сковороду з олією. За півгодини кухня була наповнена ароматом смачної страви, але коли я добігла до кухні, побачила обвуглені шматочки. Не бажаючи викидати, якось їх з’їла. Свекруха була невдоволена, коли побачила підгоріле м’ясо. Хотілося провалитися крізь землю.

Через мене вся родина залишилася без вечері. Іншим разом я намагалася спекти бісквіт, але знову щось пішло не так, і натомість вийшло чорне млинець. Я зробила ще одну спробу приготувати вареники, які обожнював мій чоловік. Перемолола м’ясо, замісила тісто і ліпила вареники. Знову склала їх на дошку, забувши посипати борошном. З гордістю дивилася на тацю і не могла дочекатися повернення чоловіка та свекрухи.

Першою додому повернулась свекруха, і вона була в захваті від виду вареників. Я закип’ятила воду і чекала, щоб кинути в неї обід. Першим викликом було відліпити вареники з дошки, яка не була посипана борошном. Важко відлипали, а тісто прилипало. Коли нарешті вдалося їх кинути в воду, я чекала з надією, що вони зваряться. Та ні. Закинувши погляд у каструлю, побачила плаваюче тісто окремо від начинки. Я майже плакала від розчарування.

Думала, що свекруха буде сердита, але вона мене здивувала, сказавши, що допоможе виправити ситуацію, і дуже швидко ми щось вигадаємо. Вона мала рацію, коли чоловік повернувся з роботи, на нього чекала повна тарілка улюбленої страви. Свекруха вирішила навчити мене готувати. Дозволяла вчитися на зіпсованих продуктах, які ніхто не шкодував. За завзяття і терпіння, повинна була б дати свекрусі золоту медаль! Ми прожили з батьками чоловіка 10 років, а потім придбали власне житло і переїхали.

Минали роки, і я таки навчилася готувати й пекти. Вже 15 років живемо окремо, а коли свекри нас відвідують, я завжди готую щось вишукане, і вони захоплюються моїми стараннями. У нашій родині з’явилася нова традиція — щонеділі я готую для чоловіка вареники. Думаю, що нарешті знайшла ідеальний рецепт для вдалих вареників. Минуло багато років, а я й досі вдячна свекрусі за її терпіння. Увесь мій вміння завдяки їй.