Connect with us

З життя

Як так сталось? П’ять сімей, а дитина в дитбудинку!

Published

on

Як же так сталося? П’ять сімей, а дитина в дитбудинку! – здивувалася Алла.

Сьогодні Алла вирвалася з роботи трохи раніше – ввечері було заплановано багато справ: у сина завтра контрольна з математики, вона обіцяла йому допомогти, у Арінки післязавтра ранок у садку, а костюм маленької відьмочки ще не готовий. Ну і вечерю для всієї родини ніхто не скасовував.

Алла витягла з багажника дві сумки з продуктами і попрямувала до свого під’їзду. Останній марш-кидок на п’ятий поверх (ліфт вже третій день не працює) – і вона вдома.

Поставивши пакети на килимок біля дверей, Алла почала шукати в сумці ключі. Вона вже сто разів обіцяла собі, що класти їх у бічну кишеню, але знову кинула в глибини сумки. Ну от! Нарешті ключі в руках! Алла відкрила двері, нахилилась, щоб підняти сумки і вже зробила крок у квартиру, як раптом їй здалося, що на сходовій клітці, зліва, щось не так.

Вона озирнулася і побачила, що двері сусідньої квартири трохи прочинені. Тут жила Єлизавета Федорівна. Хоч їй вже було за сімдесят, але вона була в здоровому глузді і пам’яті і двері закривати не забувала.

Алла трохи прочинила двері більше і обережно зазирнула в квартиру. У коридорі було порожньо, а у дверях, які вели в кімнату, виднілися ноги у в’язаних шкарпетках та картатих домашніх тапочках.

Алла швидко перетнула коридор і нахилилася над господинею квартири, яка лежала на підлозі. Єлизавета Федорівна була жива, але без свідомості. Алла це зрозуміла, хоча в неї не було ніяких знань у галузі медицини. Поряд на підлозі валявся телефон з великими кнопками – такі купують літні і далекозорі люди. Складається враження, що Єлизаветі Федорівні повідомили по телефону страшну звістку, і вона впала там, де стояла.

Витягнувши з кишені куртки свій телефон, Алла викликала швидку допомогу.

Медики відразу зайнялися Єлизаветою Федорівною, а фельдшерка попросила Аллу знайти документи сусідки.

– Одинокі старі зазвичай кладуть документи десь поруч, – сказала дівчина.

І дійсно, Алла знайшла прозору пластикову папку у першій же шухляді, яку висунула – у тумбочці біля ліжка. Там був паспорт, поліс, картка з поліклініки та аркуш в клітинку, на якому були записані імена і номери телефонів. Алла сфотографувала аркуш і знову поклала його в папку, яку передала медикам.

Єлизавету Федорівну відвезли до лікарні, а Алла, нарешті, потрапила додому.

Вже ввечері, коли всі справи були зроблені, вона згадала про аркуш з телефонами і вирішила подзвонити. Першим був записаний номер телефону Каті – поруч було написано: дочка. Алла пам’ятала цю невисоку симпатичну жінку – вона з чоловіком досить часто відвідувала Єлизавету Федорівну. До речі, в останній раз Алла бачила їх на тій тижні.

Але Катя не взяла трубку. Тоді Алла набрала наступний номер. Кілька гудків, і якась жінка відповіла:

– Так, слухаю вас.

– Вибачте, що я вас турбую, – сказала Алла, – але я сусідка Єлизавети Федорівни. Її сьогодні ввечері швидка відвезла в шосту лікарню. Я подзвонила її дочці, але вона не взяла трубку.

– Немає більше Каті, і чоловіка її – Віктора – також немає. Сьогодні вдень обидва загинули в ДТП, – відповіла жінка. А племінник узяв і повідомив Лізаветі про це по телефону. Але він сказав, що вона йому відповіла і розмова закінчилася.

– Розмова закінчилася і тут же впала, – сказала Алла. – Подзвоніть тепер щодо неї в шосту лікарню.

Передавши таким чином відомості про сусідку її рідним, Алла все-таки відчувала якесь занепокоєння і через кілька днів вирішила відвідати хвору.

Єлизавета Федорівна лежала у просторій палаті вчетверо, зайняті були тільки два ліжка.

Побачивши Аллу, сусідка стала її дякувати і за те, що швидку викликала, і за те, що рідним повідомила.

– Лежу тут, як колода, лікарі кажуть, що ще два тижні не випустять і що потім за мною хтось доглядати має. А хто за мною догляне? Катю і Вітю без мене поховали. А що буде з Настенею, досі невідомо.

– А хто така Настя? – запитала Алла.

– Внучка моя, дочка Каті і Віктора. Їй тринадцять, в один день залишилася без батьків.

– А родичі якісь є?

– Родичів повно, тільки ось бажаючих взяти дівчинку немає. Є старший брат – Костя, але він сам на першому курсі у військовому училищі вчиться. Йому вісімнадцять – який з нього опікун? Я просила племінницю дізнатися, чи можна мені взяти Настю, але сказали, що при такому здоров’ї внучку мені не віддадуть.

– Єлизавета Федорівна, не засмучуйтеся, відпочивайте. Вирішать ваші родичі щось з Настею. Не віддадуть же її в притулок. Дівчинка вже доросла, які з нею клопоти! – заспокоїла сусідку Алла.

У лікарні Єлизавета Федорівна пролежала цілий місяць. Якось Алла, виглянувши у вікно, побачила, що сусідку привіз додому якийсь чоловік.

– Це мій племінник – Михайло, – сказала Єлизавета Федорівна, коли Алла ввечері зайшла дізнатися, як її здоров’я. – Здоров’я нормально, як лікар сказав – всі хвороби по віку. А ось на душі у мене непокоїть і болить! Віддали Настю в дитячий будинок. Ніхто з родичів не захотів узяти її до себе. А їй там складно – вона дівчинка домашня. Звичайно, Настя не тиха, зуміє за себе постояти, але як же так сталося, що їй у тринадцять років довелося з таким зрадництвом зіткнутися!

– Невже ніхто дівчинку не пошкодував? – здивувалася Алла.

– Ні. Катя-то у нас з чоловіком одна була, але у моїх сестер по двоє – у однієї дві доньки, у другої – дочка і син. Виходить – три двоюрідні тітки і дядько. А у Віті – взагалі рідна сестра. І вона відмовилася – сказала, що своїх троє.

– Як же так вийшло? П’ять сімей, а дитина в дитбудинку!

– Я з Настею вже двічі по телефону розмовляла, – сказала Єлизавета Федорівна. – Вона не скаржиться. А я думаю, що вона просто мене засмучувати не хоче.

– Послухайте, давайте так – ви зараз трохи зміцнієте, і ми поїдемо навідати Настю. Я чула, що в дитячих будинках родичам дозволяють дітей навідувати і навіть забирати на свята і канікули. Треба буде тільки заздалегідь подзвонити директору і все дізнатися, – запропонувала Алла.

Кілька разів Єлизавета Федорівна і Алла їздили в дитячий будинок, щоб побачитися з Настею, а через два місяці, оформивши потрібні документи, бабуся змогла забирати внучку на канікули.

Коли Настя була вже у дев’ятому класі, вони всі разом вирішували питання про те, куди дівчинці піти навчатися далі. Настя дуже хотіла вступити до медичного коледжу.

Проблема була з житлом. У Насті і її брата була квартира, але Костя повинен був виїхати служити туди, куди його направлять після закінчення училища, а одній Насті жити там поки не можна було – їй ще не було вісімнадцяти. Іти в гуртожиток і знову жити з чужими людьми теж не хотілося.

Тоді Алла запропонувала Єлизаветі Федорівні, що вона і її чоловік оформлять піклування над Настею до того часу, поки їй не виповниться вісімнадцять років:

– Нам Настя за ці три роки як рідна стала. Чоловік мій згоден, діти взагалі раді. Та й вам поруч з внучкою спокійніше буде.

Так і зробили. Поки документи збирали, Настя дев’ятий клас закінчила і в коледж вступила.

Тепер двері двох сусідніх квартир зачинялися тільки на ніч, і всі свята вони відзначали однією великою родиною.

А численна рідня тільки один раз прорізалася: двоюрідна тітка просила дозволу пожити в квартирі Кості і Насті:

– У вас трьохкімнатна все одно пустує, а так би наша Крістіна з чоловіком в ній пожила. Вам що – шкода?

– Шкода, – відповіла Єлизавета Федорівна. – По-перше, там Костя під час канікул живе, а по-друге, в квартиру Настя через два роки переїде.

Ось така історія. Хтось може запитати, про що вона. Про життя і про людей – добрих і не дуже.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять + 20 =

Також цікаво:

З життя1 хвилина ago

Незачинені вікна

Невідчинені вікна Ганна вперше за довгі місяці почула власний голос. Він пролунав сипло, нерішуче, наче пробився крізь шар пилу, що...

З життя2 хвилини ago

«Як можна мене не помітити?»

“Як можна не помітити мене?” — сердилася Оксана, дивлячись у дзеркало та підфарбуючи губи. “Нічого, скоро корпоратив, ось там я...

З життя9 хвилин ago

Залишитися — означає бути

Щодня вранці Віктор виходив із своєї старої хрущовки у спальному районі Луцька рівно о 07:45. Не тому, що йому кудись...

З життя39 хвилин ago

Ну вот и начало, или всё впереди

Ну вот и всё… или, может, только начало Когда я выходила замуж за Дмитрия, даже в мыслях не было, что...

З життя1 годину ago

Сімейні чвари: розрив із міською сестрою

Сімейна образа: розрив із міською сестрою Початок конфлікту Я, назвемо мене Олею, досі не вірю, як моя сестра, скажімо, Соломія,...

З життя2 години ago

Загадочный оазис возвращения

В одном из глухих закоулков старой Москвы, где дома, словно старики, хранили в себе тысячу историй, вдруг возникла странная вывеска....

З життя2 години ago

«Навіщо ще одна квартира, коли вже є чотири? Куди нам із матір’ю подітися?»

«Катерино, Бога ради, у тебе ж і так чотири квартири, навіщо тобі ще одна? А ми з мамою куди, на...

З життя2 години ago

Донька, про яку ніхто не повинен був дізнатися

Донька, про яку ніхто не повинен був дізнатися Оксана не відчувала провини за те, що просто народилася. Але тягар того,...