Connect with us

Storie di vita

Як встановити контакт з мамою та припинити нескінченні сварки і непорозуміння?

Published

on

Що робити, якщо з матір’ю неможливо знайти спільну мову, і через це нескінченні сварки та непорозуміння?

Час розповісти мою історію, викласти все наболіле на папір — може, так хоча б трохи заспокоюся. Я звичайна жінка, мені трохи за тридцять, кілька років заміжня. Ми з чоловіком орендуємо квартиру в галасливому Києві, обидва працюємо, будуємо своє життя і загалом щасливі. Дітей поки що немає — вирішили почекати, насолодитися часом удвох. Моя матір, Галина Петрівна, вже перетнула поріг 65 років і майже три роки вдова після смерті батька.

Тато був для мене всім — людиною, якій я довіряла беззаперечно, з якою могла говорити про все на світі. Ми проводили разом чудові години, і його відхід залишив у моєму серці порожнечу, яку нічим не заповнити. З мамою стосунки завжди були теплими, але не без тертя — сварки спалахували, як сірники, раз по раз залишаючи гіркий осад. У мене є старша сестра, Олеся, вона живе з мамою в нашому старому домі під Києвом, але останні три місяці її там нема — поїхала у справах, залишивши маму одну.

Моя робота — суцільний стрес, нерви натягнуті, як струни. Я не люблю довгі телефонні розмови, надаю перевагу листуванню в месенджерах — так простіше, швидше, спокійніше. Але мама дзвонить мені кілька разів на день, і кожен дзвінок — як випробування. Кілька тижнів тому я наважилася сказати їй прямо: «Мамо, я втомилася слухати лише погане, давай говорити про щось гарне». Я розумію її — самій важко, особливо з грошима, і серце стискається від жалю. Щоб полегшити їй життя, я знайшла їй підробіток — вона тепер наглядає за дітьми своєї сестри і ходить на півставки в офіс. Але наші розмови все одно зводяться до двох тем: її робота або нескінченні скарги на долю. Це виснажує мене до краю, і я попросила її дзвонити рідше, писати повідомлення. Вона дослухалася — на кілька днів. А потім все повернулося на круги своя, ніби моїх слів і не було.

Я намагалася пояснити: «Мамо, у мене своя сім’я, своє життя, я заміжня». А вона у відповідь, як удар під дих: «Для тебе я завжди маю бути на першому місці». Я остовпіла. Ці слова відлунювали в голові, а всередині все кипіло від образи. Я казала, що чоловікові теж потрібен мій час, що я не можу розірватися, але вона пропускала це повз вуха. Розмови знову скочувалися до ниття, і я нагадувала: «Я зробила все, що могла, щоб тобі допомогти». А вона раптом випалила: «Не ти одна батькам допомагаєш! Діти моїх подруг машини їм купують, гроші шлють!» Це було як ніж у серце. Два роки тому я збирала на протез для неї, відмовляючи собі та чоловіку в усьому. Ми тоді навіть машину не могли собі дозволити, а я відкладала кожну гривню, щоб мама не почувалася гірше за інших після смерті тата. І ось тобі вдячність.

Я хочу хоч трохи тиші, відпочинку, ковтка свободи. У мене чудовий чоловік, Сергій — тихий, добрий, терплячий. Але навіть його ці дзвінки почали виводити з себе, я бачу, як він хмуриться, коли телефон тріщить черговий раз. А мама? Вона образилася і заявила, що це він налаштовує мене проти неї. Це добило мене остаточно. Все складніше, ніж здається. До 18 років ми з мамою жили, як кішка з собакою — вона кричала, я плакала, дитинство було повне образ і болю. Тепер я намагаюся налагодити з нею зв’язок, простягнути руку, але щоразу натрапляю на стіну. Вона не чує мене, не хоче чути, і я тону в цьому безсиллі.

Я втомилася від сварок, від цього вирію непорозуміння. Серце нудить, душа болить, а виходу не видно. Прошу, допоможіть порадою — як знайти з нею спільну мову? Як зупинити цю бурю, що руйнує нас обох? Я хочу миру, але не знаю, де його шукати.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 4 =

Також цікаво:

Storie di vita42 хвилини ago

Qualche tempo fa, un mercoledì mattina, mi svegliai con mille pensieri per la testa

☕ Buongiorno e buon mercoledì! A volte basta un piccolo gesto per trasformare una giornata qualunque in un ricordo prezioso....

IT3 години ago

Il campanello che Teresa si è regalata da sola

Ho settantaquattro anni e vivo da sola in un appartamento di tre stanze a Bologna, secondo piano, balcone su via...

Storie di vita5 години ago

Mio figlio mi ha comunicato la sua decisione durante il pranzo della domenica, senza nemmeno chiedermi se fossi d’accordo.

«Mamma, io e Federica abbiamo deciso di trasferirci da voi. Così sarà più comodo per tutti!» Mio figlio mi ha...

Storie di vita6 години ago

Sono vedova da sei anni e lavoro come commessa in un supermercato vicino a Parma

«Mamma, perché non hai preparato niente per Serena? Lo sai che a quest’ora ha fame!» Mi ha rimproverata mio figlio...

IT6 години ago

Il mutuo di mia sorella e il prelievo che non ho più fatto

Mia moglie mi ha tolto la fiducia con un gesto che non ho visto arrivare, e io ancora adesso, alle...

Storie di vita7 години ago

Era un venerdì sera. Avevo appena finito di sparecchiare quando il cellulare di Roberto, lasciato sul tavolo della cucina, si illuminò.

«Guardo soltanto i profili di altre donne. Mica ti sto tradendo!» Mi disse mio marito dopo ventitré anni di matrimonio,...

IT9 години ago

Il garage di Matteo e il conto che non ho più intenzione di pagare

Avevo diciannove anni quando Simona mi disse che era incinta, in piedi davanti al distributore della Esso sulla statale, con...

IT10 години ago

Sunset Ridge, Quarant’Anni e la Torta di Noci che Ada Non Perse Mai

Per undici anni, mia suocera ha trovato il modo di sminuirmi a ogni festa, compleanno e pranzo della domenica —...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.