Connect with us

Storie di vita

Як встановити контакт з мамою та припинити нескінченні сварки і непорозуміння?

Published

on

Що робити, якщо з матір’ю неможливо знайти спільну мову, і через це нескінченні сварки та непорозуміння?

Час розповісти мою історію, викласти все наболіле на папір — може, так хоча б трохи заспокоюся. Я звичайна жінка, мені трохи за тридцять, кілька років заміжня. Ми з чоловіком орендуємо квартиру в галасливому Києві, обидва працюємо, будуємо своє життя і загалом щасливі. Дітей поки що немає — вирішили почекати, насолодитися часом удвох. Моя матір, Галина Петрівна, вже перетнула поріг 65 років і майже три роки вдова після смерті батька.

Тато був для мене всім — людиною, якій я довіряла беззаперечно, з якою могла говорити про все на світі. Ми проводили разом чудові години, і його відхід залишив у моєму серці порожнечу, яку нічим не заповнити. З мамою стосунки завжди були теплими, але не без тертя — сварки спалахували, як сірники, раз по раз залишаючи гіркий осад. У мене є старша сестра, Олеся, вона живе з мамою в нашому старому домі під Києвом, але останні три місяці її там нема — поїхала у справах, залишивши маму одну.

Моя робота — суцільний стрес, нерви натягнуті, як струни. Я не люблю довгі телефонні розмови, надаю перевагу листуванню в месенджерах — так простіше, швидше, спокійніше. Але мама дзвонить мені кілька разів на день, і кожен дзвінок — як випробування. Кілька тижнів тому я наважилася сказати їй прямо: «Мамо, я втомилася слухати лише погане, давай говорити про щось гарне». Я розумію її — самій важко, особливо з грошима, і серце стискається від жалю. Щоб полегшити їй життя, я знайшла їй підробіток — вона тепер наглядає за дітьми своєї сестри і ходить на півставки в офіс. Але наші розмови все одно зводяться до двох тем: її робота або нескінченні скарги на долю. Це виснажує мене до краю, і я попросила її дзвонити рідше, писати повідомлення. Вона дослухалася — на кілька днів. А потім все повернулося на круги своя, ніби моїх слів і не було.

Я намагалася пояснити: «Мамо, у мене своя сім’я, своє життя, я заміжня». А вона у відповідь, як удар під дих: «Для тебе я завжди маю бути на першому місці». Я остовпіла. Ці слова відлунювали в голові, а всередині все кипіло від образи. Я казала, що чоловікові теж потрібен мій час, що я не можу розірватися, але вона пропускала це повз вуха. Розмови знову скочувалися до ниття, і я нагадувала: «Я зробила все, що могла, щоб тобі допомогти». А вона раптом випалила: «Не ти одна батькам допомагаєш! Діти моїх подруг машини їм купують, гроші шлють!» Це було як ніж у серце. Два роки тому я збирала на протез для неї, відмовляючи собі та чоловіку в усьому. Ми тоді навіть машину не могли собі дозволити, а я відкладала кожну гривню, щоб мама не почувалася гірше за інших після смерті тата. І ось тобі вдячність.

Я хочу хоч трохи тиші, відпочинку, ковтка свободи. У мене чудовий чоловік, Сергій — тихий, добрий, терплячий. Але навіть його ці дзвінки почали виводити з себе, я бачу, як він хмуриться, коли телефон тріщить черговий раз. А мама? Вона образилася і заявила, що це він налаштовує мене проти неї. Це добило мене остаточно. Все складніше, ніж здається. До 18 років ми з мамою жили, як кішка з собакою — вона кричала, я плакала, дитинство було повне образ і болю. Тепер я намагаюся налагодити з нею зв’язок, простягнути руку, але щоразу натрапляю на стіну. Вона не чує мене, не хоче чути, і я тону в цьому безсиллі.

Я втомилася від сварок, від цього вирію непорозуміння. Серце нудить, душа болить, а виходу не видно. Прошу, допоможіть порадою — як знайти з нею спільну мову? Як зупинити цю бурю, що руйнує нас обох? Я хочу миру, але не знаю, де його шукати.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − 1 =

Також цікаво:

EN3 години ago

The Teddy Bear Nobody Wanted to Take

At Animal Friends shelter on Camp Horne Road in Pittsburgh, the dogs start barking by six in the morning, but...

EN4 години ago

The $450 I Left on Carly’s Table in Hell’s Kitchen

I got diagnosed with ADHD at thirty-two, two years before this trip, sitting in a beige office in Astoria while...

Storie di vita5 години ago

Ci sono sere in cui non serve niente di speciale per sentirsi felici.

☕ Buona serata d’autunno! Che bello, finalmente, chiudere la porta al mondo e dedicare un po’ di tempo a se...

IT7 години ago

Il gatto che Marco non voleva più

Sono Marco, ho quarantadue anni, lavoro come elettricista a Verona, e per tre anni mia moglie Chiara ha condiviso casa...

Storie di vita8 години ago

Aspettiamo una bambina, la nostra terza figlia, e sono al settimo mese di gravidanza.

❤️ «La gravidanza non è una malattia!» aveva detto mio suocero. Ma quando mio marito rientrò e vide suo padre...

IT8 години ago

Il tavolino d’angolo vicino alla finestra

A sessantaquattro anni ho iniziato ad andare a fare colazione da sola il sabato — e il giorno in cui...

IT8 години ago

La lanterna che restò accesa per Susanna

Pioveva da appena cinque minuti quando hanno calato la bara di Umberto nella terra del cimitero di Prato. Io, Nicola,...

Storie di vita10 години ago

Eppure, agli occhi di mia madre, sono ancora una ragazzina incapace di prendere decisioni.

A 36 anni devo ancora giustificare ogni mio spostamento a mia madre. Ieri non ho risposto a quattro telefonate e...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.