Connect with us

З життя

Хіба можна не помітити мене?

Published

on

“Як можна на мене не звертати уваги?” — сердилася Ярина, вивчаючи себе у дзеркалі й підфарбовуючи пухкі губи. “Нічого, незабаром корпоратив, ось там я його точно причарую!” Ця історія про те, як моя подруга Ярина намагалася завоювати увагу колеги та що з того вийшло.

Ярина та її впевненість
Ярина — моя подруга ще з університету. Їй 32, вона яскрава, доглянута, завжди в центрі уваги. Чоловіки оглядаються на неї, а вона знає, як користуватися своєю харизмою. На роботі, у нашій невеличкій IT-компанії, Ярина — справжня зірка. Вона працює у відділі маркетингу, завжди одягнена зі смаком, а її жарти на планерках смішать навіть найсуворішого начальника.

Але нещодавно у нас з’явився новий співробітник, Олег, і він став для Ярини справжньою загадкою. Високий, привабливий, з гарними манерами — словом, ідеальний об’єкт для її уваги. Але ось біда: Олег, здавалося, взагалі не помічав її спроб фліртувати. Ярина розповідала мені, як запросила його на каву, а він ввічливо відмовився, посилаючись на зайнятість. Потім вона “випадково” опинилася з ним у ліфті й спробувала зав’язати розмову, але він лише посміхнувся і вийшов.

“Він зі мною занадто ідеальний?”
Після чергової невдалої спроби Ярина зайшла до мене в кабінет і почала обурюватися: “Ну що, він іншої орієнтації, чи що? Як можна не помічати мене?” Вона стояла перед дзеркалом, поправляла волосся й підфарбовувала губи, ніби готувалася до нового “наступу”. Я засміялася: “Ярино, може, він просто сором’язливий? Або в нього є дівчина?” Але Ярина була непохитна: “Ні, Наталю, тут щось не так. Я бачу, як він спілкується з іншими, а на мене — нуль реакції!”

Вона вирішила, що корпоратив, який мав відбутися через тиждень, стане її “вирішальною хвилиною”. Ярина купила нову сукню, записалася до стиліста й навіть продумала, як “випадково” опинитися поруч із Олегом за столом. “Ось тоді він точно не встоїть”, — заявила вона з упевненістю.

Корпоратив і несподіваний поворот
Настав день корпоративу. Ярина була неперевершена: червона сукня, ідеальний макіяж, сяюча усмішка. Вона справді притягувала погляди колег, але Олег, на лихо, тримався осторонь. Він танцював з іншими дівчатами, жартував з хлопцями, але до Ярини так і не підійшов. Я бачила, як вона почала хвилюватися, але продовжувала посміхатися.

У якийсь момент я помітила, що Олег вийшов на балкон із нашим колегою Ігорем. Вони довго про щось розмовляли, сміялися, а потім я побачила, як Олег поклав руку Ігорю на плече. Ярина теж це помітила й зблідла. “Наталю, ти бачила? — прошепотіла вона. — Це що, правда?” Я знизала плечима: “Може, вони просто друзі?” Але Ярина вже все для себе вирішила.

Чим все закінчилося?
Після корпоративу Ярина трохи заспокоїлася, але все одно була засмучена. Вона зізналася, що їй не так боляче, як ніяково: “Я так старалася, а він, схоже, взагалі жінками не цікавиться”. Пізніше ми дізналися від колег, що Олег дійсно у стосунках, і його партнер — чоловік. Ярина спершу сердилася на себе за те, що “не розгледіла”, а потім розсміялася: “Ну, хоч зрозуміло, чому я йому не сподобалася! А я вже думала, що зі мною щось не так”.

Тепер Ярина жартує, що цей випадок навчив її не бути занадто самовпевненою. Вона до цих пір фліртує з колегами, але вже не так наполегливо. А з Олегом вони, до речі, подружилися — він виявився чудовим хлопцем, просто з іншим смаком.

Якщо у вас були схожі історії, напишіть, як ви справлялися з такими ситуаціями? Як не сприймати відмови близько до серця? Або, може, у вас є порада, як Ярині швидше переключатися на нові “цілі”? Діліться, нам цікаво!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 + шість =

Також цікаво:

EN2 години ago

I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse

I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...

FR2 години ago

Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.

Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...

FR2 години ago

Le phare de la Roche-Noire

La lumière s’est éteinte dans le restaurant au moment même où je posais la main sur la bouteille de champagne...

З життя3 години ago

A Fated EncounterHe didn’t know then that this chance meeting would unravel a secret buried for thirty years.

—Mary…—John looked at his wife and let out a heavy sigh.—I’m sorry, but this year’s trip to the seaside will...

FR3 години ago

Rien que pour toi

Pendant vingt-neuf ans, j’ai pensé que ma sœur était juste douée pour le ménage. Qu’elle aimait repasser mes chemises, préparer...

FR3 години ago

Trente-huit en deux semaines

Je m’appelle Antoine Vernier. À trente-huit ans, je possédais ce dont les gens rêvent sans oser le dire à voix...

ES5 години ago

La carta que nunca dejé en el ataúd

El día del entierro de doña Rosa me quedé junto a los cedros, con un sobre amarillo en el bolsillo....

FR5 години ago

Le prix de la douleur

L'été est toujours chaud à Bordeaux. Pas cette chaleur sèche, mais une touffeur épaisse qui remonte de l'estuaire de la...