Connect with us

З життя

«Хотіли допомогти сусідці, а отримали донос. Це така вдячність?!»

Published

on

Колись ми просто хотіли допомогти сусідці, а натомість отримали донос. Хіба це подяка?!

— Недавно до нас додому завітав соціальний працівник, — розповідає 35-річна Оксана. — Сказав, що надійшла скарга: нібито наші діти занедбані, а ми не забезпечуємо їм гідних умов. Оглянув хату, зазирнув у холодильник, поговорив із дітьми… Усе гаразд. Заповнив папери, попросив підписати, і пішов. Але досі не розумію — хто й навіщо це зробив?

Оксана та Богдан одружені вже понад десять років. Виховують двох дітей — восьмирічного сина та п’ятирічну доньку. У сім’ї лад, діти доглянуті, чемні, добре вчаться. Ні в школі, ні в садочку ніхто не скаржився. Та й самі малята на запитання батьків відповіли, що все добре. Виходить, скарга надійшла ззовні. Та від кого?

Відповідь знайшлася несподівано. Через тиждень Оксана побачила у дворі Євгенію — онуку їхньої літньої сусідки, бабці Ганни. Жінка згадала, як кілька років тому вони з Євгенією посварилися під час першої ж зустрічі. Відносини так і не склалися, з того часу вони взагалі не спілкувалися. Але тепер усе стало на свої місця.

З бабою Ганною у Оксани та її чоловіка були дуже теплі стосунки. Старочка раділа, коли поруч із нею оселилися молоді сусіди. Часто заходила на чай, приносила пиріжки, сиділа з маленьким Тарасиком, коли Оксані треба було вийти. А Оксана й Богдан, у свою чергу, допомагали бабці з покупками, приносили ліки, вивозили літом на дачу.

Коли баба Ганна захворіла, Оксана майже щодня приходила до неї — прибирала, варила, стежила за її станом. Так, соцпрацівник теж навідувався, але від нього було мало користі. Родичів у старочки, здавалося, не було: ніхто не дзвонив, не приїздив, не цікаввся.

— За вісім років я жодного разу не чула про її дочку чи онуку, — згадує Оксана. — Ми з чоловіком робили все, що могли, але в нас була власна сім’я. У якийсь момент я зрозуміла, що нам стає важко. Тоді сама запропонувала бабці знайти її рідних, безперечно, налагодити зв’язок.

Ганна зі смутком продиктувала контакти. Оксана знайшла її дочку Марію й онуку Євгенію у соцмережах. Написала їм, попросила приїхати — мовляв, мати в тяжкому стані, їй дуже потрібна підтримка.

Ганна зраділа: «Невже приїдуть? Я їх не бачила п’ятнадцять років…» Востаннє дочка бувала, коли Євгенії виповнилося лише сім. Тоді вони жорВони жорстоко посварились — Марія хотіла продати мамину хату, а бабуся відмовила, і з того часу донька зникла з її життя.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × чотири =

Також цікаво:

PL20 хвилин ago

Nie tylko chleb

Skwer przy ulicy Kwiatowej pachniał mokrym piaskiem po nocnym deszczu, a z otwartego okna na parterze dobiegał głos spikera z...

PL20 хвилин ago

Nie tylko chleb

Skwer przy ulicy Kwiatowej pachniał mokrym piaskiem po nocnym deszczu, a z otwartego okna na parterze dobiegał głos spikera z...

PL30 хвилин ago

Wesele w Sopocie, którego nigdy nie zapomnę

Prowadzę mały salon fryzjerski przy Monte Cassino, dwa kroki od molo. Trzydzieści dwa lata za krzesłem, widziałam już niejedno –...

PL30 хвилин ago

Wesele w Sopocie, którego nigdy nie zapomnę

Prowadzę mały salon fryzjerski przy Monte Cassino, dwa kroki od molo. Trzydzieści dwa lata za krzesłem, widziałam już niejedno –...

PL33 хвилини ago

Historia zebrań w kancelarii przy ulicy Piotrkowskiej

Prowadzę kancelarię notarialną w Łodzi już dwadzieścia jeden lat i myślałam, że widziałam wszystko — testamenty pisane w szpitalu, darowizny...

PL35 хвилин ago

Sąsiedzki spór o trawnik w Bydgoszczy

Nazywam się Zenon Wachowiak, mam sześćdziesiąt trzy lata i od dwudziestu lat prowadzę mały warzywniak przy ulicy Gdańskiej. Znam tu...

PL35 хвилин ago

Sąsiedzki spór o trawnik w Bydgoszczy

Nazywam się Zenon Wachowiak, mam sześćdziesiąt trzy lata i od dwudziestu lat prowadzę mały warzywniak przy ulicy Gdańskiej. Znam tu...

FR1 годину ago

Je remarque que le texte source fourni ne contient aucune trame narrative exploitable — c’est une légende de publication sur les réseaux sociaux (hashtags, mention d’une chanteuse, réactions type “elle est trop jolie”), sans personnages en conflit, sans enjeu, sans intrigue. Il n’y a littéralement rien à réécrire : ni ressort dramatique, ni protagonistes, ni lieu d’action, ni tension à faire évoluer vers un dénouement.

Marion referma le tiroir-caisse d'un coup sec, et le bruit métallique fit lever la tête à sa fille. Léa, quinze...