Connect with us

Життя

– Хто знову забіг у їдальню і поцупив буханку хліба? – відкривши двері до дитяч ої кімнати, лаяласявихователька.

Published

on

В одній з дитячих установ, де жили діти з різними долями, був хлопець на ім’я Сашко. Йому було одинадцять років, і він давно відчував, що цей притулок не є його домом. Хлопець мріяв про те, щоб вирватися з цих стін і знайти справжню родину, де його будуть любити.

Ось уже кілька днів він непокоївся, що знову доведеться потрапити під гнів виховательки, Лідії Миколаївни. Вона була дуже жорстка і запальна. Всі діти її боялися. Якось Сашко вирішив викрасти буханку хліба з їдальні, щоб поділитися з іншими дітьми. Він був голодний, і відчуття неприємного голоду переслідувало його постійно. Та коли Лідія Миколаївна дізналася, хто винен, все одразу стало ясно — за це він мав отримати покарання.

Того дня Сашко постояв на розі в кімнаті, стоячи в кутку, без обіду, без нічого. Він просто відчував себе маленьким і неважливим. І все це сталося лише тому, що він вирішив поділитися хлібом з іншими дітьми, які теж голодували. Але ніхто не розумів його, і ніхто не співчував.

На наступний день його настрій трохи покращився, коли замість Лідії Миколаївни прийшла нова вихователька — Марія Іванівна. Вона була м’якою, доброзичливою, завжди готова зрозуміти і підтримати. Всі діти з нею почувалися більш вільно і затишно.

Але коли черга настане для Лідії Миколаївни, Сашко знову почув, як серце починає битись швидше. Цього разу він вирішив втекти, щоб не піддаватися її гніву.

Він знав, що є потайний прохід, через який можна вибратися. Його ніхто не бачив, навіть сторож, дядя Петро. Сашко обережно відсунув кілька старих дощок і вигрібся через паркан. Відчуття свободи наповнило його груди, коли він побіг вулицею, відчуваючи вітряний холод осені.

У парку він зустрів літнього чоловіка, що сидів на лавці і виглядав задумливо. Сашко вирішив підійти і привітатися.

— Доброго дня, — сказав він, сідаючи поруч із старим.

Той підняв голову і сумно глянув на хлопця.

— Я сам не пам’ятаю, де я живу, — мовив він, тримаючи в руках старий мобільний телефон, — таке з нами, старими, трапляється.

Сашко подивився на нього і вирішив дати йому шматочок печива, яке він тільки що отримав від незнайомця. Відчувши співчуття до старого, хлопець зрозумів, як важливо бути хоча б трохи добрим у цьому світі.

— Звісно, візьміть, — сказав Сашко, відламуючи шматочок і протягуючи йому.

Чоловік з подивом подивився на хлопця і подякував. Потім вони трохи поговорили про старість, про самотність, і Сашко зрозумів, що йому насправді пощастило мати дах над головою, навіть якщо це був дитячий будинок.

Раптом старик витягнув телефон і запитав:

— Чи не подзвониш, хлопче? Може, комусь треба мене знайти.

Сашко, не вагаючись, натиснув кнопку на телефоні і відповів на дзвінок.

— Алло? — почувся голос з трубки. — Тату, де ти? Ми тебе шукаємо всю ніч!

Сашко запитав адресу і передав її старому. Однак, почувши ці слова, він зрозумів, що цей дідусь не такий самотній, як йому здавалося. У нього є родина, яка його шукає.

Прощаючись з ним, Сашко побіг назад до дитбудинку, щоб уникнути чергової бійки з Лідією Миколаївною. Але коли він повернувся, вона вже стояла на порозі і ззиркалася на нього своїм суворим поглядом.

— Де ти був?! — запитала вона, схопивши його за комір. — Ти знову втікав, правда? Що за дурні витівки? — кричала вона, тягнучи його вниз по сходах.

Вона закинула його в темну кімнату, замкнувши двері. І в тій тиші, що заповнила кімнату, Сашко почувався ще більш самотнім і покинутим.

Але тут щось змінилося.

Того ж дня до дитбудинку приїхала розкішна машина. З неї вийшли чоловік і жінка, які виглядали дуже доброзичливо. Вони підійшли до виховательки.

— Ми приїхали за Сашком, — сказав чоловік. — Ми хочемо забрати його до себе.

Лідія Миколаївна спершу здивувалася, але потім з її обличчя зникла усмішка, і вона повела гостей до темного підвалу. Коли двері карцеру відкрилися, чоловік ахнув.

— Що ви собі дозволяєте?! — запитав він, обурено дивлячись на Сашка, що сидів на підлозі, згорнувшись у кутку.

Лідія Миколаївна виправдовувалася, але чоловік не слухав.

— Саша, ми приїхали за тобою, — сказав він. — Ти більше не будеш тут. Підемо з нами.

Сашко, схвильований, піднявся і взявся за руку того чоловіка. Виявилося, що вони давно мріяли про дитину і поїхали саме за ним. Вони розповіли, що побачили його, коли він допоміг старому в парку, і це стало для них знаком.

Сашко вирішив, що він більше не повернеться сюди. Ці нові люди були добрі, і йому здавалося, що вони можуть дати йому те, чого він так довго шукав. Він почувався з ними як вдома.

І через деякий час, коли Лідія Миколаївна була звільнена, Сашко вже сміливо йшов вулицею поруч зі своїм новим батьком, готовий розпочати нове життя. І він більше не зустрічав тамої суворої виховательки, яка тепер працювала на зовсім іншій роботі, де їй не доводилося більше завдавати болю дітям.

Саша, взявши за руку нового батька, зрозумів, що це був крок у нове, краще життя. І, можливо, саме зараз починається його справжнє дитинство.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 − дев'ять =

Також цікаво:

З життя34 хвилини ago

Загадкова спадщина

Оленя заснула лише під ранок. Коли вона прокинулася, кімнату заливало сонячне світло, біля ліжка стояв Віталій і посміхався. — Я...

З життя2 години ago

Дівчина за межами огорожі: Рішення на межі…

Дівчина стояла по той бік огорожі. Не було жодних сумнівів у її намірі зістрибнути з моста… Щойно розпочалася нічна зміна,...

З життя3 години ago

Очікування радості

Чекання щастя Кажуть, що чекання щастя солодше за саме щастя. Бо поки його чекаєш, уявляєш, мрієш — ти вже щасливий....

З життя4 години ago

Серце, сповнене любові

Кохаюче серце Роман стояв біля вікна, дивився на сонячний двір. У сусідньому будинку був магазин «Сільпо», люди ходили туди через...

З життя5 години ago

Мамо, не заважай — я йду назавжди!

Юлія прокинулася раніше, ніж зазвичай. У день свого народження вона встигла приготувари овочі для салатів, замаринувати м’ясо, почистити картоплю —...

З життя5 години ago

Привіт, нове знайомство!

Ось перероблена історія з урахуванням українських культурних особливостей: Привіт, Марічку! — Марю, привіт. Що робиш? — почула вона у трубці...

З життя6 години ago

Молода жінка з власним житлом прагне любові й сімейного щастя…

Життя точилося своїм черговим руслом, а у бухгалтерії завжди знаходився привід для святкування. Ось і тепер колектив зібрався за столом,...

З життя6 години ago

Минуле тримає, поки не змінити…

Минуле не відпустить, поки не виправиш… У кав’ярні повно людей. Дмитро заздалегідь замовив столик, щоб відсвяткувати свої іменини — інакше...