Connect with us

З життя

Когда бабушка и дедушка были рядом, я считал их своей настоящей семьёй.

Published

on

Пока жили мои бабушка с дедом, считал их главной семьёй.
Почему?

Мать вечно пропадала в хлопотах о матерях-одиночках — работала соцработником. Отец же, творческая душа, метался между театром, живописью да прочей ерундой, пока вовсе не сгинул в житейских волнах.

Любила ли она меня? Да, но порывисто, урывками. Раз в неделю примчится к нам в деревню, нагруженная продуктами да гостинцами. Обрушит на меня шквал жарких поцелуев, отобедает с дедом под рюмочку (бабка глаза в пол опустит, скатерть разглаживает), наболтает о делах — и снова исчезнет. На неделю, а то и дольше, если «завал» на работе.

А мы с «предками» продолжали жить размеренно: бабушкин огород, дедовы лесные вылазки, их бесконечные разговоры за вечерним самоваром о былом.

Бабка моя — статная, величавая. До седин коса густая, которую каждую субботу после бани расчёсывала полукруглым гребнем — ещё прабабкиным. Дед — сухопарый, весь в морщинах, будто кора старой сосны. Рубаха на нём всегда отглажена, хоть под воротник загляни — чистота!

«Мужики у нашей Марфы — чисты, как стеклышко!» — соседи говорили. Я потом в школе долго не мог понять: почему «вульца» вдруг стала «улицей»?

Кого любил больше? Да они для меня сливались в одно целое, пахнущее щами да махоркой, парным молоком и сеном.

Проснёшься утром — над тобой дедово лицо, словно икона в киоте. Губы шершавые шепчут:
«Вставай, Николаша! Баба Катя пирог с капустой испекла. А в лесу ёж нас ждёт — новую байку расскажет».

Целует в щёку мельком, щетиной колется. Я нытьё завожу:
«Не-е-ет, деда-а! Спать хочу… И пирог чтоб с вишней!»
«Щас исправим!» — кричит он в сторону кухни:
«Кать! Внук наш варенья захотел! Слышь?»

Из сеней бабушка выглядывает:
«Да уж настряпала, в вазочке малиновое! Живо за стол!»

Умываюсь под их присмотром. Бабка полотенце держит с вышитым зайцем (крестиком!), дед ворчит: «Давай-ка, сам утру!»

Завтракаем с дедом. Бабка вокруг крутится, подливает щи, подкладывает блины. Потом встаём, бурчим:
«Спасибо, мать…»
«Ага, баба…» — и на крыльцо покурить выходим.

Дед дымит, я рядом ёжусь, руки по-взрослому на коленки кладу.
«Ну что, жить будем?» — спрашивает.
Кивну, не сразу:
«Ага…»

Плюём на окурок синхронно (дед потом мне его под нос тычет — смеётся!), кричим в дом:
«Кать! Ничё не надо? В лес уходим!»
Из глубины доносится:
«Идите! Да грибов прихватите — ужин варить!»

Идём с корзинами (мою дед из лозы сплёл — миниатюрную). Он поясняет: почему у совы глаза круглые, почему отец сгинул, почему мать редко бывает, почему бабка краше всех в деревне, а он — «так себе» (сам так говорит).

К полудню возвращаемся — грибы, травы для чая, шишки для растопки. Бабка кормит нас, потом укладывает меня в сенях на лавке — «чтобы обед усвоился». Дед тулупом старым укрывает, сидит рядом, пока не прилетит Синяя Птица — спросит: «Николаша, бабу с дедом сегодня не расстроил?»

Честно в глаза ей смотрю… и просыпаюсь. А на столе — кружка молока с мёдом да каравай свежий.

Потом с дедом дрова колем, забор чиним. Бабка в огород идёт «бездельничать» — а возвращается с свёклой да укропом.

Сейчас я старше их тогдашних лет. Лежу после инфаркта в больнице, думаю: надо выкарабкаться. Чтобы кто-то помнил, как пахнет дым от печки, как шелестит берёза под окном, как звучит дедово: «Жить будем?»

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 + п'ять =

Також цікаво:

PL24 хвилини ago

Nastąpił zapach spalonej kawy

# Nastąpił zapach spalonej kawy Mieszkam na trzecim piętrze w bloku przy ulicy Krótkiej w Bydgoszczy od jedenastu lat, drzwi...

UA45 хвилин ago

Жінка з баків

Мене звати Ольга Тарасівна Кушнір, мені шістдесят один рік, і я двадцять три роки пропрацювала санітаркою в приймальному відділенні Херсонської...

NL1 годину ago

Kamer 14, Zorgcentrum Nieuwveen

Ik werk hier nu negen jaar als verzorgende, en de nachtdienst is degene die je het meeste leert over mensen....

HE1 годину ago

# הזמן שנשאר בכלוב המדרגות

אני מטפלת סיעודית, עובדת בבית אבות "גני השרון" ברמת השרון כבר תשע שנים, ומי שאתם עומדים לפגוש כאן זה לא...

PL1 годину ago

Cichy pokój przy alei Krakowskiej

Pracuję jako pielęgniarz w Domu Seniora „Pogodna Jesień" na obrzeżach Lublina już jedenaście lat. Widziałem niejedno, ale pokój numer siedemnaście...

UA2 години ago

Розповідь про самотню людину похилого віку в будинку для літніх людей, розказана від імені санітарки, яка за ним доглядає.

— Тиша у восьмипалатному крилі Я працюю санітаркою в геріатричному пансіонаті під Житомиром вже одинадцять років. За цей час навчилася...

FR2 години ago

Le colis abandonné devant la boulangerie

Camille Renard avait treize ans et un secret qu'elle gardait comme un trésor : chaque soir, quand ses parents s'endormaient...

NL2 години ago

Puur geluk

Ik werk al negen jaar als apothekersassistente in Almere, vlakbij de Flevoziekenhuis-poli, en normaal gesproken zie ik alleen recepten en...