Коли мені було 7 років, у нашому великому багатоповерховому будинку оселилася жінка зі своєю старенькою матір’ю.

В сім років у нашому величезному багатоповерховому будинку поселилась жінка зі своєю старенькою мамою. Жінку звали Галиною, і вона була німою. Взагалі не говорила. Дорослі казали, що вони згоріли з якоїсь сільської хати. Їм надали крихітну кімнатку в комунальній квартирі, де в інших трьох кімнатах мешкали люди, як зараз кажуть, соціально неблагополучні. У тій квартирі завжди щось святкували, потім сварилися, і все це закінчувалося пиятикою. Всі співчували новоспеченим сусідам, але що тут вдієш?

Галина стала працювати у нас двірником. Ще рано-вранці вона виходила у двір у хустці, зав’язаній низько до очей, у великій, не за розміром, куртці, з мітлою і лопатою (був лютий) та бралася до роботи. До Галини в нас був інший двірник – тітка Клава. Вона була гучна і прискіплива, любила на весь двір обговорити й осудити чуже життя. Найбільше від Клави діставалося нашому тихому і скромному сусідові дядькові Миколі. Микола жив на нашому майданчику, у двокімнатній квартирі. Раніше з ним жила його старенька мама, але потім її не стало, і він жив один. Це був великий, широкоплечий і дуже добрий чоловік. Працював вантажником у магазині. Мабуть, тому, що він великий і сильний та міг піднімати важкі ящики з печивом і яблуками. Він часто пригощав мене цукерками і іноді возив до школи на своїй машині. Власне, Микола жив не сам, а з котом Горобчиком – худим і смугастим, якого прибрав минулого літа. Майже кожного дня дядько Микола лагодив свою стареньку “Таврію”: то його ноги стирчали з-під машини, то його спина височіла над відкритим капотом. Поряд завжди сидів Горобчик і безтурботно оглядав двір. Попри щоденні ремонти машини (а може саме через це?), вона ледь заводилася, кашляючи, чхаючи і випускаючи хмарки диму, а коли, нарешті, виїжджала з двору, було чутно її невдоволене фуркання. Об’єктами невдоволення Клави були всі троє: дядько Микола, що ніяк не міг полагодити свою “стару руїну”, кота Горобчика, “паршивця таке, брудного і блохастого”, і “Таврію”, яка “ця тарадайка отруїла її, Клаву, своїми вихлопами”, й у неї скоро “астма почнеться”. Але тепер у нашому дворі тихо, ніхто не кричить. Бо Клава поїхала няньчити онуків до своєї доньки.

А тоді в лютому були небувалі снігопади. За ніч усі стежки заносило снігом по коліна. А Галина кожного ранку наполегливо і мовчки звільняла стежки від снігових завалів. І лише дядько Микола став їй допомагати. Вони разом чистили наш двір від снігу, а ще з великої снігової гори Микола збудував для нас гірку.

Усе трапилося навесні. Коли тепле березневе сонце почало перетворювати снігові замети в калюжі, і за ніч ці численні водоймища у нашому дворі вкривалися льодом. Галина послизнулася, впала і зламала ногу. Дядько Микола привіз її з лікарні на своїй машині та поніс на третій поверх на руках. А що тут вдієш? Три дні він носив у ту комунальну квартиру пакунки з продуктами, але, побачивши, з якими сусідами там живе Галина зі своєю старенькою мамою, на четвертий день закутав її в ковдру і поніс на руках у свою квартиру. Старенька плентаючись слідувала за Миколою, тримаючись за його рукав.

– І їм спокійніше, і мені не потрібно бігати з торбами на два поверхи. І кімната окрема. Хай живуть, – пояснював дядько Микола цікавим сусідам, – а коли гіпс знімуть, захоче – піде назад. Усі півтора місяці, поки Галина не могла виходити на вулицю, Микола сам чистив двір, бігав у магазин за продуктами і в аптеку “завітамінити Галину”. На початку квітня у мене був день народження, мама спекла великий пиріг з яблуками і запропонувала пригостити сусідів. Я, затиснувши під пахвою ляльку, яку мені придбали того дня, і тримаючи пакунок з пирогом, вирушила до дядька Миколи. Зустріли мене привітно: дядько Микола подарував коробку цукерок, бабуся похвалила мою ляльку, а Галина на швейній машинці пошила для неї два платтячка. Хоч вона і не могла говорити, але дуже ласкаво усміхалася. А ще Галина виявилася дуже вродливою. До цього дня я бачила її тільки в хустці та куртці, а виявилося, що у неї були довгі золотисті коси та красива фігура. Дядько Микола потім розповів мамі, що Галина дуже гарно шиє на старенькій швейній машинці різні речі. Мама принесла їй блакитний шматок тканини, і Галина, знявши з мене мірки, за дві доби пошила дуже красиву сукню. Потім приходили інші сусіди замовляти, у Галини з’явилося більше роботи, але вона була привітною і милою з усіма. Всі були задоволені її роботою, тим більше, що за добре пошиті речі, вона просила невеликі гроші. Коли з Галини зняли гіпс, вона почала виходити на вулицю з паличкою. Був уже початок травня, все навколо зеленіло. Дядько Микола підмітав у дворі стежки, а Галина сиділа на лавці і дивилася на нього.

Наприкінці травня я поверталася зі школи додому і, зайшовши до свого двору, побачила невелику групу людей. Неподалік стояла велика чорна блискуча машина. І тут я почула, як один із сусідів сказав: – Ну, все, Михайле, прощайся зі своєю Галиною. Зараз цей багач відвезе її. Дядько Микола сидів на лавці і курив. І руки у нього, чомусь, тремтіли. Потім з під’їзду вийшов чоловік у красивому костюмі, сів у чорну машину і поїхав. А дядько Микола заплакав.

Мама потім пояснила мені, що до Галини приїжджав дуже багатий і закоханий у неї чоловік та кликав до себе. Але вона не поїхала, залишилася з дядьком Миколою.

До Галини потім почали приходити дуже багаті пані, і вона шила їм красиві наряди, а дядько Микола влаштувався працювати водієм автобуса і іноді катав мене безкоштовно містом. У квартирі Миколи зробили ремонт і купили нові меблі. Тепер в одній кімнаті живе стара мама Галини, а в іншій – Галина з дядьком Миколою. Ще вони купили нову машину. Горобчик став дуже красивим і товстим. Мабуть, тому, що він тепер не ходить на вулицю, а весь час спить на дивані. Дядько Микола сказав, що це Галина попросила не випускати Горобчика у двір, бо його можуть покусати собаки. Я запитала у мами, як же Галина могла попросити, якщо вона не може говорити? А мама мені сказала, що коли люди люблять одне одного, вони розмовляють сердцями і їм не потрібні слова.

А тепер у нас у дворі працює дядько Петро. Він хороший. Зробив для дітей пісочницю та гойдалки.