Connect with us

З життя

Улюблена, неповторна

Published

on

**25 січня, Київ**

Дрібний дощик бив по обличчю, заліплюючи очі. Оксана йшла, мріючи швидше опинитися вдома. В голові туман, думки розпливалися, як старе, поношене простирадло. Обходячи чержаю калюжу, вона ледве не підсковзнулася на розмоклій грязі біля тротуару. «Годі модничати. Вже не дівчинка. Треба переходити на взуття без підборів».

Ось, нарешті, дім. Оксана відкрила кодові двері під’їзду. У ніздрі вдарив сухий, запилений теплом повітря від радіатора, який із настанням весни працював на повну. Взимку б так. Ліфт повільно підняв її на п’ятий поверх. «Чи не захворіла? Зовсім немає сил», — подумала вона, притулившись до стінки кабіни.

У передпокої вона безсило впала на пуф, притулилася спиною до стіни й заплющила важкі повіки. «Усе. Вдома!» — видихнула й одразу провалилася у темряву без звуків і запахів.

— Мам, чого ти сидиш у темряві? Тобі погано?
Від голосу Данилка вона здригнулася, але очей не відкрила.

— Ні, сину. Просто втомилася, — ледве ворочаючи язиком, промовила Оксана.

Відчувала, що син стоїть і дивиться на неї. Вона з трудом розплющила очі, але Данила поруч не було, зате на кухні горів світло. Оксана скинула туфлі, пошевелила пальцями ніг, звільненими від тісного взуття, і підвелася. Її відразу затрясло, і вона гепнулася на шафу.

— Мам! — підбіг Даня, встигнувши вхопити її.

— Голова трохи закрутилася.

Він допоміг їй дійти до дивану в кімнаті. Оксана сіла, відкинулася на спинку й витягла ноги. «Як же добре!» Очі самі собою заплющилися… За мить вона здригнулася, вириваючись із свого забуття, відкрила очі й зустріла тривожний погляд сина.

— Мам, у тебе все гаразд?

Оксана кивнула й попросила гарячого чаю. Даня неохоче пішов на кухню.

А вона згадала, як на роботі прокинулася на підлозі кабінета. Не пам’ятала, як впала. Тоді теж списала все на втому. «Відчуваю себе старою, а мені всього тридцять дев’ять. Може, справді, хворію? Завтра піду до лікарні». Оксана зітхнула й пішла на кухню.

— Ти бліда. Голова болить? — Даня поставив перед нею чашку з паруючим чаєм.

Оксана насилу посміхнулася.

— Просто втомилася, така погода, дощ. — Вона зробила маленький ковток. — Ти вже їв?

— Так, мам. Мені потрібно уроки доробити.

— Іди, усе добре. — Оксана дрібними ковтками допивала чай.
Потім переодяглася у м’який, випраний халат і заглянула до кімнати сина. Данило сидів за столом, схилившись над книжкою. Серце охопила ніжність. Найрідніший, коханий, єдиний і вже такий дорослий.
Оксана примкнула двері.

— Лікарю, що зі мною? Може, вітаміни попити? — Наступного ранку Оксана сиділа в кабінеті лікаря.
Вона виспалася, але почувалася такою ж розбитою й втомленою.

— Подивимось. Ось направлення на аналізи та на МРТ. З результатами одразу до мене. І не затягуйте. У вас у родині були онкологія, інсульт?

— Так. У батька був рак, мама померла від інсульту. Тобто це може бути… У мене син-школяр. Крім мене в нього нікого немає. Я не можу померти! — Крик Оксани відскочив від стіни, повернувся до неї й застряг у горлі.

— Давайте не поспішати з висновками. До деяких хвороб є схильність, але ви ще така молода… Чекаю вас із результатами. А поки випишу лікарняний, спокійно пройдете обстеження, відпочивете.

— Мам, ти була в лікарні? Що сказав лікар? — Коли Даня прийшов із школи, Оксана вже була вдома й варила борщ.

— Нічого не сказав, послав на обстеження. Тож завтра не буди мене.

Оксана дивилася, як Даня їсть. «Вже дорослий. А раптом у мене знайдуть щось серйозне? Рак, наприклад? Краще не думати про це».

— Мам, усе гаразд? Ти знову зависла.

Оксана здригнулася.

— Ти весь час якась сповільнена, — сказав Даня.

— Задумалася.

Вночі не спалося. Як заснути, коли з голови не йдуть страшні думки? Оксана раптом згадала дитинство, батьків, як вони пішли один за одним, коли вона вчилася в інституті. Тоді ж вона зустріла Юрка. Він був поруч, підтримував її. Юрко жив у гуртожитку, приїхав із іншого міста. Вони майже одразу почали жити разом.

Коли Оксана завагітніла, Юрко зрадів, одразу запропонував одружитися. Вирішили обійтися без весілля. У Оксани не було батьків, а мати Юрка жила далеко. До неї вони потім навідались.

Звичайно, не обходилося без сварки. Нікому було допомогти їм, дати пораду. Оксана намагалася не скандалити, коли Юрко не поспішав додому після роботи. Але коли Данилкові виповнилося два роки, він раптом сказав, що кохає іншу, що йде, що не може так жити…

Як вона плакала, благала його залишитися, хапалася за його сВона тримала його руку, і в цю мить усі страхи здавалися дрібними, бо любов, як сонце, завжди знайде шлях через найгустіші хмари.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два + шість =

Також цікаво:

З життя28 хвилин ago

She Looked as if Rainclouds Had Been Following Her Every Step for Days

The woman looked as if shed been caught in a storm that hadnt let up for days. Her grey jumper...

З життя1 годину ago

Everyone assumed she was just another homeless child come in search of a meal—until she opened her hand, and London’s wealthiest gentleman was left utterly speechless.

They assumed she was just another waif off the streets, sneaking in for scrapsuntil she unclenched her fist, and the...

З життя4 години ago

The Little Boy Rushed Over to a Homeless Child… Then His Mother Noticed the Bracelet

The Little Boy Ran to a Homeless Child Then His Mother Saw the Bracelet The London pavement thrummed beneath hurried...

З життя5 години ago

Maya’s adolescence was a grueling journey through rural poverty, moving from one cramped trailer park to another

Maya’s adolescence was a grueling journey through rural poverty, moving from one cramped trailer park to another. The world constantly...

З життя5 години ago

Harper’s childhood was a chaotic blur of temporary shelters and indifferent social workers

Harper’s childhood was a chaotic blur of temporary shelters and indifferent social workers. In a city obsessed with superficial wealth,...

З життя5 години ago

Growing up in the foster care system meant Ruby never really had a place to call home

Growing up in the foster care system meant Ruby never really had a place to call home. She was bounced...

З життя5 години ago

Growing up in the overcrowded, underfunded wards of the city’s care system meant Nora had to fight for every inch of her future

Growing up in the overcrowded, underfunded wards of the city’s care system meant Nora had to fight for every inch...

З життя5 години ago

Chloe’s childhood was a grueling marathon through the foster care system, navigating a world that constantly reminded her how disposable she was

Chloe’s childhood was a grueling marathon through the foster care system, navigating a world that constantly reminded her how disposable...