Коли подружжя зрозуміло, що не матиме дітей, і медицина безсила, їм обом було вже по 40 років.

На той час, коли подружжя зрозуміло, що Бог не подарував їм дітей і що медицина безсила допомогти, їм було вже по 40 років. Чоловік, винуватець безплідного шлюбу, втомившись відводити винуватий погляд від наповнених болем очей дружини, яка все більше замикалася в собі і віддалялася від нього, пішов на відчайдушний вчинок. У день її сорокаріччя він подарував дружині цуценя…

Щеня було малим, пухкеньким і безпорадним. Чоловік навіть не міг передбачити, як може змінитися дружина. Він, директор великого заводу, приходив додому пізно, і всі турботи про догляд за цуценям взяла на себе дружина. Вона пестила його як дитину, витирала за ним калюжки, вигулювала, навчала словам і командам.

Щеня зростало і перетворилося на великого та гарного собаку. Цей холодний листопадовий вечір господиня та Собака запам’ятали на все життя. Як завжди, пізно ввечері господиня вивела Собаку на прогулянку, відпустила її з повідця, щоб вона могла побігати в кущах.

Зробивши свої справи, Собака вже хотіла повернутися до господині, коли почула її крик. Вискочивши з кущів, вона побачила господиню, оточену компанією п’яних підлітків, у руці одного з них блиснув ніж.

Миттєво оцінивши ситуацію, зрозумівши, що господині загрожує смертельна небезпека, Собака кинулася в коло підлітків. Вони розбіглися. «Скажена!» – крикнув хтось із них. Тікаючи, хлопець із ножем встиг ударити Собаку в живіт. «Як боляче», – подумала Собака, втрачаючи свідомість.

Ветеринар, оглянувши рану, сказав, що Собаку краще приспати, що вижити їй – один шанс із тисячі. Господиня й чути не хотіла про це, вона вирішила скористатися цим шансом.

Собаці зробили операцію. Цілий тиждень вона майже не подавала ознак життя. У якийсь момент господині здалося, що Собака померла. Вона заплакала, великі сльози падали Собаці на морду.

І раптом вперше за тиждень Собака відкрила очі. «Виявляється, вони солоні, сльози людини», – майнуло в неї в голові, коли вона стала їх злизувати. З цього дня почалося повільне, але вірне одужання.

Минали роки… Собака дізналася нове для себе слово «пенсія». Господиня весь час була вдома, і це дуже подобалося Собаці. На той час їй виповнилося 15 років.

Вона вже погано чула й бачила, у неї зламався один ікло. Найчастіше вона просто лежала, стежачи поглядом за господинею, або дрімала. Але навіть крізь сон вона завжди відчувала запах господині, коли та підходила до неї.

Вони не знали, що теплий літній день, коли господиня взяла Собаці на прогулянку, стане останнім днем у їхньому житті. Коли вони переходили вулицю, машина, що мчала на шаленій швидкості, збила їх, і страшна сила кинула на асфальт.

Натовп зібрався швидко. Більш сміливі намагалися підійти до жінки, яка не подавала ознак життя. Але щоразу вони відходили геть. Собака, збираючи останні сили, піднімалася на передніх лапах, не підпускала нікого до господині. Замість гавкоту з її пащі вихоплювався хрип, перемішаний з кривавою піною.

Через кілька хвилин під’їхали машини швидкої допомоги та міліції. Літній міліціонер, порадившись із лікарем, по рації доповів ситуацію. До Собаки донеслися слова: «Скажена… застрелити». Пролунав наказ: «Розійтися!» Коли люди відійшли, міліціонер вийняв з кобури пістолет і почав повільно підходити до Собаки. Вона зрозуміла, що це все, кінець. Вона піднялася на передніх лапах і мовчки дивилася в чорний кружок, що наближався до неї. Але все її єство, яке покидало життя, жило передчуттям чогось. І сталося диво! Її очі засяяли, коли з під’їжджаючої машини вискочив господар. Він біг і кричав: «Не стріляйте, не стріляйте!»

Міліціонер опустив пістолет.

Останні сили покинули Собаку, вона повалилася на бік. Але вже через кілька секунд, долаючи біль, підтягуючись на передніх лапах, тягнучи задні і залишаючи кривавий слід, поповзла до господині. «Як важкі останні метри життя, – думала вона. – Тільки би встигнути».

Вона доповзла до господині, уткнулася мордою в її теплий бік. Тіло Собаки витягнулося і обм’якло: «Встигла»…