Connect with us

З життя

Коли валіза без ручки стає пригодою…

Published

on

— Вітьку, більше до мене не заходь, добре? — спокійно попросив я.

— Як це? Сьогодні не приходити? — не зрозумів Вітько.

…Був ранній ранок, Вітько вже стояв на порозі в передпокої. Він поспішав на роботу.

— Ні, взагалі не приходи, — уточнив я.

— Гм… Що трапилось, Оленко? Та ладно, подзвоню тобі в обід, — Вітько швидко поцілував мене і вибіг. Я закрила за ним двері. Зітхнула з полегшенням.

…Я давно вагалася перед тим, як це сказати. Мені було нелегко. Вітько став майже рідним.

Цієї ночі я була пристрасною і ненаситною. Я прощалася. Вітько нічого не зрозумів, не здогадався. Він лише здивувався:

— Оленко! Ну ти сьогодня просто королева! Будь завжди такою! Люблю тебе, дівчинко!

…Колись ми дружили сім’ями. Я, мій чоловік Сергій, Вітько і його дружина Зірка (так він ласкаво називав свою Зоряну).

Молодість була шумною, безтурботною і бешкетною. Справді, Вітько мені завжди подобався. Якщо купувала сукню, взуття, сумочку — трохи й заради нього. Уявляла: а чи сподобається йому? Зірка була моєю найкращою подругою.

Скільки всього ми разом пережили! Не переказати. Я відчувала, що Вітько до мене небайдужий. Але між нами завжди була дистанція.

На зустрічах він ніжно мене обіймав, нашіптував на вухо:

— Лено, як я по тобі сумував!

Загалом, гадаю, коли сім’ї дружать, хтось обов’язково комусь подобається. Людина ж слабка на спокусу. Напевно, хтось таємно зітхає, а хтось закоханий у дружину приятеля. Тому й дружать. До певного моменту… Я не вірю у дружбу чоловіка й жінки. Напевно, між такими «друзями» вже було, є або буде щось більше. Це як розпалювати вогонь біля копи сіна. Рано чи пізно — все згорить. Може, рідкісні винятки й бувають.

…Мій Сергій солодко облизувався, поглядаючи на Зірку. Я не раз це помічала і давала чоловікові ляпаси.

Сергій сміявся і відмахувався:

— Лено, не вигадуй! Ми ж друзі!

А потім жартівливо додавав:

— Хто в землі лежить, той не грішить…

У Зірці я була впевнена, як у собі. Вона не переступила б межі. А от мій Сергій любив збирати малину в чужих садах. Тому ми й розійшлися через двадцять років спільного життя. Він одружився з однією такою «малиною», коли вона залепетала про спадкоємця. До того часу наші діти вже виросли й покинули рідний дім. Я зібрала Сергію валізу і благословила на другий шлюб.

«Ось воно — жіноче самотнє життя», — спочатку сумувала я.

Зірка з Вітьком часто забігали, намагаючись мене розважити. Але, чесно кажучи, я не страждала. Хоча свята розлюбила дощенту. Саме тоді особливо відчувала самоту. Немає з ким поговорити, посваритися, поплакати в крайньому разі.

…Через три роки Вітько овдовів. Так, від смерті ні хрестом, ні пером. Зірка важко хворіла цілий рік і перед смертю заповіла мені свого чоловіка.

Так і сказала:

— Лено, придиви за Вітьком. Не хочу, щоб він дістався іншій. Ти йому завжди подобалася, я це відчувала. Живіть разом.

Вітько відпізнався, поставив дружині гранітний пам’ятник, на могилі висадив квіти. Згодом почав частіше приходити до мене. Я з щирим серцем приймала, допомагала пережити втрату. Готова була оточити його турботою, теплом, любов’ю. Нам із Вітьком було про що згадати, над чим посміятися та поплакати.

…Багато ми пройшли. Радість і горе ділили на двох. Зблизилися ще тісніше.

Але з часом я почала втомлюватися від цих стосунків. Все частіше дратувалася на Вітька, причеплялася до кожної дрібниці. І зрозуміла — не моє це! Не моє!

Запах не той, ліжко холодне, гумору нема. Мені здавалося, що Вітько говорить, як сліпий про колір. Його мова мене бісила. Говорить день до вечора, а слухати нічого. Він був нудним, занадто примхливим, перебірливим у їжі, у одязі. Одним словом, як місяць не світи — все не сонце. Мабуть, Зірка дуже любила його, раз витримувала всі витребеньки?

Почалися душевні муки. Можливо, я звикла жити сама, без зайвих мешканців. Уся моя симпатія до Вітька розвіялася. А коли він просто почав мене дратувати, я вирішила мирно розійтися. Вирішила: дарую останню запам’ятовувальну ніч — і розлучуся назавжди.

А Вітько? Він щиро мене любив і вважав, що у нас все чудово. На всі мої випади лише ніжно посміхався. Цілував руки, не ображав поглядом. Ніколи не сперечався, не обижався.

Бувало, дурнувато посміхнеться:

— Леночко, не сердься. Я все владнаю. Ти від мене не втечеш. Хто ще так любитиме тебе, як я?

І справді — хто? Після таких слів я танула, як віск.

…Вітько зателефонував мені в обідню перерву.

— Оленко! Що сталося? Ти в порядку? — схвилювався він.

— У порядку. Приходь— Гаразд, прийду пораніше, — я поклала трубку і зітхнула, розуміючи, що ще нічого не закінчено, але вже немає сил боротися з цим клубочком провинності, звички та минулого.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × 2 =

Також цікаво:

PL28 хвилин ago

No One Dared Look at the Mafia Boss at His Father’s Funeral—Until a Little Girl Walked Over and Took His Hand

Nikt nie odważył się spojrzeć na Antoniego Wierzbickiego na pogrzebie ojca — dopóki nie podeszła do niego mała dziewczynka i...

HE38 хвилин ago

Next

**האיש שכולם פחדו לשאול, והילדה שלא פחדה בכלל** באולם הלוויות "בית עולם רימונים" בפתח תקווה עמדו שבעים ושניים גברים בחליפות...

FR1 годину ago

Le sourire de la comptable

Marion venait de refermer la caisse quand elle a vu passer devant la vitrine une silhouette qu'elle n'a pas reconnue...

FR1 годину ago

Le compte que personne ne surveillait

À Clermont-Ferrand, il y a des soirs d'automne où l'humidité colle aux vitres et où le chauffage de l'immeuble met...

HE1 годину ago

Заגון בגדי החתונה

הריח הראשון שתמר גלס זיהתה באולם השמחות "כרם רימונים" בהוד השרון לא היה של הפרחים. היה של רוטב עגבניות מהמטבח...

HE2 години ago

הדרך שלא בחרתי

עומר בן־חמו עבד תשע שנים כמדריך טיולים בשמורת החרמון, ואת הסיפור הזה הוא סיפר רק פעם אחת, בערב חורפי, לקבוצת...

HE2 години ago

# ילדה בת שש הגיעה לנקות במקום אמא החולה — ומה שאדון הכפר עשה כשראה אותה, איש לא ציפה

הגשם על גדות נחל הירקון היה קר יותר משנרשם בתחזית. שירה מזרחי, בת שש, ירדה מהאוטובוס בתחנה הלא נכונה כי...

NL3 години ago

De belofte van Wim van Doorn

De sneeuw viel al sinds de middag op de Coolsingel, en tegen negen uur 's avonds lag er een laag...