Коли він зустрів її, між ними не виникла іскра і не було взаємних почуттів.

Коли Петро познайомився з Лесею, між ними не було жодної іскри, вони не запалали взаємними почуттями і, побачивши одне одного, не відчували душевного трепету. Просто одного разу так склалося, що проводив її Петро з танців, незручно було не провести, всі пари розійшлися, а він залишився з Лесею. Потім він заходив до неї кілька разів, просто побалакати. Дівчина була зовні приємна, а найголовніше — душевна і спокійна. Згодом друзі й близькі стали жартома питати: «Коли весілля?» А батьки серйозно порадили Петрові свататися.

Так вони й одружилися. Жили, як усі у селах, багато працювали, про почуття одне до одного роздумувати не було часу. Їхній єдиний син Сергій лише радував, спочатку навчанням у школі, потім в інституті, пізніше зустрів гарну дівчину і почалися передвесільні клопоти. Леся схвалила вибір сина, Настя їй сподобалася. Як і будь-яка мати, вона турбувалася з цього приводу, і тепер могла, нарешті, з полегшенням зітхнути. Але біда прийшла нізвідки не чекали.

Весілля йшло повним ходом, зал ресторану був сповнений гостей, музика виривалася з колонок, стіл ломився від їжі. Леся сиділа абсолютно щаслива, розслаблена і трохи втомлена. Вона дивилася на ошатний натовп, на дітей, що бігають за повітряними кульками, на весело танцюючу молодь і була щаслива. Серед танцюючих вона побачила свого чоловіка, той енергійно танцював перед якоюсь білявкою, а вона, вип’ятивши груди, все норовила зачепити його, при цьому завзято усміхаючись. «Ось розійшовся старий…» — подумала вона.

Затим приглушили світло, і зазвучала повільна мелодія. Молоді закружляли в центрі зали, і Леся забула про все, витираючи очима серветку. Які ж вони красиві! Настя ніжна і тендітна, вся в білих мереживах, тоненькими ручками обіймає шию Сергія. Той майже на голову вищий за наречену, височить над нею, опікуючи обіймами…

У цей момент погляд її упіймав серед танцюючих Петра. Білявка буквально повисла на ньому, вони повільно товпилися на місці, і вона щось жваво говорила йому на вухо, час від часу реготала і кокетливо закидала голову, не забуваючи томно стріляти очима. Поряд з Лесею сиділа її родичка, вона вправно запихала в рот салат, одночасно видаючи відому інформацію: «Це Настина співробітниця з роботи, Марина звуть, незаміжня, трохи молодша за тебе. Іди настучи їм по голові, що дивитися — то. Я підтримаю, якщо що!»

«Тобі треба, — відповіла Леся, — не псувати ж весілля Сергія цими чварами! А з Петром я вдома поговорю». Настрій був зіпсований, весь залишок вечора чоловік не відходив від Марини. А та була явно не проти, почервоніла і хмільна, вона танцювала, як заведена, скинувши туфлі і час від часу витираючи піт з чола. Леся навіть позаздрила такій невгамовній енергії.

Дома розмова виявилася короткою. «Ну, випив зайвого, подумати, — сказав Петро, — потанцював із дівчиною, що в цьому такого? Свято ж!» Але те, що сталося, залишило важкий осад у душі у Лесі, чоловік відкрився їй з якоїсь невідомої і неприємної сторони. Образ білявки із заліткими вологими волоссям і кокетливою усмішкою все стояв перед очима.

Петро став дбайливим батьком: «Збери подарунки, відвезу дітям у місто», — часто казав він. «Ти їм вже набрид! Дай їм побути вдвох, наша справа тепер сторона!» — відповідала Леся. Але той збирав варення і соління та віз їх у місто, благо їхати було недалеко.

Коли Настя і Сергій були у них в гостях, Леся невимушено спитала, чи не набрид їм батько своїми візитами. «А чому набридати, — відповів Сергій, — він подарунки завозить і навіть в дім не заходить, їде далі по своїх справах!»

Коли Леся спитала чоловіка, які у нього «справи» в місті, той не став приховувати. Так, у нього з Мариною стосунки. Чому так склалося? Бо вона жінка — феєрверк, свято, ураган! Між ними все іскриться, вони можуть посперечатися і помиритися кілька разів за вечір, такий накал пристрастей йому і не снився. Таку жінку він шукав все життя, між ними літають іскри і посуд! Вона — чистий вогонь, а Леся — стояча вода!

Він пішов від неї, звільнився з підприємства, де працював двадцять років, і поїхав до міста, до своєї Марини. Наче камінь поклали на груди Лесі, так тиснула на неї кривда. Скільки сліз було виплакано, скільки думок передумано. На щастя, Сергій і Настя постійно приїжджали підтримати її і допомогти з господарством. Вони були єдиною втіхою.

Вночі вона довго не могла заснути, дивлячись у темряву, задавала собі нескінченні питання. Що вона зробила не так? Чому раптом стала непотрібною? Чим краща ця жінка? Виявилося, потрібно було поводити себе інакше, бути темпераментною та емоційною. Кидати в чоловіка посуд, а потім гаряче миритися. А вона — стояча вода, спокійна, поступлива і розсудлива. Іншою вона бути не може, вірніше, може, але це буде удавання. А нескінченно удаватися не можна, значить, не варто було взагалі пов’язувати своє життя з Петром. Але хто знав, що вони не підходять одне одному? І не було б цього шлюбу, не було б і Сергія… Питання роєм крутилося в її мозку, і врешті-решт вона поринала в спасенний сон.

Вона відкрила очі, коли було ще темно, на вулиці лив дощ впереміш зі снігом, було чутно, як краплі б’ються об залізний дах. Сусід заводив свою стареньку машину, вона кряхтя і чихаючи ніяк не хотіла їхати. Цей звук довгий час означав для неї початок нового дня, вона вставала і гріла сніданок, будила чоловіка. От і зараз вона вибралася з затишного кокона ковдри і раптом завмерла. Їй не треба вставати, чоловіка немає, а вона в відпустці. З насолодою залізши назад під теплу ковдру, вона вперше подумала: «Як добре, що його немає…» І миттєво заснула.

Петро завжди боявся протягів, йому постійно здавалося, що з-під дверей дме, а від вікна віє холодом. Тому обідній стіл стояв у найбезпечнішому і найтемнішому кутку, де жоден протяг не міг його дістати. Леся взяла край стільниці і потягнула, стіл з гуркотом поповз у бік вікна, лише чашки налякано дзвінко дзвеніли, а ніжки протестуючи скрипіли. Вона поставила стіл у самого вікна і тепер за обідом милувалася видом на сад. Правда, сад давно скинув своє листя і був сірим і непривітним, тільки вітер тріпав кілька грон калини, яскравою плямою розбавляючи сумний пейзаж. Але Лесі все подобалося. «Як добре!» — думала вона, дивлячись, як сніжинки боязко лежать на гілках, ніби прикрашаючи їх тонким мереживом.

Коли сніг покрив всю землю рівним і щільним шаром, Леся дістала з горища запилені лижі. Вже багато років у неї не вистачало часу на це маленьке задоволення. Як приємно ковзати по білому полотну, давно забуте відчуття. Вона і забула, з яким звуком палиці втикаються в лід і як сніжна пудра, іскристая, сиплеться з ялинових лап. Втомлена і задоволена, вона повернулася з прогулянки.

Леся щедро плеснула олії в пательню, вона розтеклася, шиплячи і тріщачи, Петро ненавидів соняшникову олію, його нудило від одного вигляду. Вона усміхнулася, насипаючи в пательню картопляні дольки. Приїхали Сергій і Настя, заставши матір за поїданням картоплі. «Батько збирався приїхати…» — сказав Сергій. Він здивувався, побачивши в очах матері переляк і невдоволення. «За зимовими речами.» — закінчив він. «Фух, налякав, — усміхнулася Леся, — заходьте, приєднуйтеся! Яка смакота!» Вона відправила підсмажену картопляну дольку собі в рот і солодко зажмурившись сказала: «Як добре!»