Connect with us

З життя

Кумедний чемодан на колесах

Published

on

**Валіза на колесах**

— Мамо, я вже доросла. Можу хоч раз зробити те, що хочу? — обурювалася Оксана.

Вони сперечалися вже кілька днів, з того часу, як донька оголосила матері, що зі своїм хлопцем хоче поїхати на тиждень до Львова.

— А навчання? Сесія незабаром.

— Я ж добре вчуся. Наздоганю. Ну, будь ласка, мам, — благала Оксана.

— Ти його ледь знаєш. А що потім? — У Наталки вже не було сил і слів, щоб відмовити доньку від цієї поїздки.

— Якщо не відпустиш, я втечу з дому і не повернуся ніколи, — вигукнула Оксана, сіла на диван, притиснула до живота подушку й відвернулася до вікна.

«А раптом і справді піде?» — проковзнула в серці тривожна думка й розрослася до розмірів паніки. Донька — сенс її життя, єдина рідна людина. І втратити її вона не могла.

— Мамо, ти завжди була правильною та залишилася сама. Хочеш, щоб і я так само? — У голосі Оксани пролунали істеричні нотки.

— Доню, в тебе ще все буде, не поспішай… — говорила Наталка, а сама розуміла, що донька закохана й не чує її.

Оксана втулила обличчя в подушку й заплакала.

«Невже я ворог своїй дитині? Час інший. У них все швидко. Може, якби я колись була сміливішою і розібралася з майбутнім чоловіком раніше, життя склалося б інакше». Наталка зітхнула.

— Гаразд. Їдь. Але щоб дзвонила щодня. Багато грошей дати не можу. Знаєш, на ремонт копію, — здалася втомлена від суперечок Наталка.

Оксана відкинула подушку, підбігла до матері й обняла її.

— Мамочко, дякую. Гроші не потрібні. У Андрія є. Дзвонитиму щодня. Кілька разів. Ти не хвилюйся. Все буде добре, — щебетала вона радісно.

«Як не хвилюватися? Коли в тебе буде своя донька, тоді подивимось, як не будеш хвилюватися», — подумала Наталка, але вслух не промовила. Даремно, все одно не зрозуміє.

Донька побігла у свою кімнату й вийшла вже з валізою.

— Ти вже й речі зібрала? Справді втекла б? — здогадка відгукнулася в серці болем.

— Ти б відпустила. Я тебе добре знаю. Зараз Андрію подзвоню. — Оксана схопила телефон, але не стала дзвонити, натомість підійшла до матері.

— Ти б сама кудись поїхала? До тітки Марії, наприклад. Ну що ти будеш вдома робити? Відпустка ж, — вже миролюбно сказала Оксана.

— Знайду, чим зайнятись. Ти там обережно. Розумієш, про що я? — буркнула Наталка.

Настрій був такий, що можна було завити.

— Мам, я вже доросла. Все розумію. — Оксана набрала номер друга.

Серце стислося. З розмови Наталка зрозуміла, що донька зараз поїде.

— Ну все, мам, таксі вже внизу чекає. — Оксана з валізою пішла до передпокою.
Наталка кинулася за нею.

— Мам, не проводжай. Як сядемо у потяг, подзвоню. За тиждень повернуся. — Оксана чмокнула маму в щоку й, не помітивши сліз, що набігли на її очі, вилетіла з квартири.

«Ось і виросла, мама більше не потрібна. Навіть проводжати не дозволила». Наталка кинулася на кухню й виглянула у вікно. Унизу стояло жовте таксі, біля якого нетерпляче ходив молодий хлопець. «Нічого, схоже, нормальний. Може, і справді все обійдеться? Не вбережеш від усього».

Наталка сумним поглядом провела таксі, пішла у кімнату й сіла на диван, де щойно сиділа її донька. Очі заповнилися сльозами. «Ось я й залишилася сама. Тихо, порожньо. Я тут зійду з розуму. Треба звикати. Розставатися з дорослою донькою — доля всіх матерів».

Так Наталка сиділа довго, не маючи сил нічого робити. «А може, і справді, махнути кудись? На південь, наприклад. Відпустка ж. Там, звичайно, вже не літо, але все ж тепліше, ніж тут». Вона пішла у кімнату доньки, ввімкнула комп’ютер і почала шукати квитки.

Дешевий квиток знайшовся на ранковий рейс до Одеси назавтра. Наталка довго не вагалася, одразу купила квиток до Одеси й зворотний через п’ять днів. Надокучило на всьому економити. Сидіти й хвилюватися, чекаючи дзвінків від доньки? Тиждень здасться вічністю.

Наталка почала збиратися. У метушні й зборах відволіклася від тривоги за доньку. Оксана подзвонила ввечері й на одному диханні вибалакала, що на вокзалі, чекають потяга, все добре… — почувся її щасливий сміх, і вона відключилася.

Після сьогоднішніх подій Наталка не могла заснути. «Нічого, в літаку посплю», — вирішила вона й, зневірившись боротися з безсонням, викликала таксі, вдягла осіннє пальто й поїхала до аеропорту.

Незважаючи на ранню годину, аеропорт гув, як розбурханий вулик. Люди прощалися, кудись бігли, дзвонили.

Вона пройшла повз парочку, що стояла посеред залу в обіймах. ДівчинаВін обійняв її міцно, і Наталка відчула, що, можливо, життя тільки починається — як та валіза на колесах, яка штовхнула її до нового щастя.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − 11 =

Також цікаво:

З життя28 хвилин ago

For Our Countryside Holiday, We Brought Our City Cat, Simon. In the Village, Simon’s Brother Lemur Lives—Named for His Big, Bulging Eyes.

When we went away on holiday to the countryside, we brought along our cat, Oliver, from London. Olivers brother, Basil,...

З життя28 хвилин ago

A Cat Betrayed, Abandoned, and Shunned Over a Test Result—Left Out in the Winter Cold

12th February It’s strange how life can turn so suddenly, not just for people but for our pets, too. Theres...

З життя59 хвилин ago

The Last Passenger on the Bus

The Last Bus Passenger It was a little torch, no bigger than my index finger, strung on a woven bit...

З життя2 години ago

Valentina Was Heading to Work When She Suddenly Realised She’d Left Her Phone at Home—She Decided to Turn Back, Stepped Into the Lift, and Then…

Valerie was marching briskly towards her office in Norwich when she suddenly realised, with the subtle panic borne of modern...

З життя3 години ago

A Step Towards a New Chapter in Life

A Step Into a New Life Harriet stood by the window of her rental flat in Manchester, gazing out at...

З життя3 години ago

A Melody That Brought Life Back: Why Did a Millionaire Tremble Upon Hearing a Homeless Woman Play Beethoven’s “Moonlight Sonata”?

Melody Restored: Why a Millionaire Trembled When He Heard a Beggar Girls Moonlight Sonata Sometimes fate deals us the cruellest...

З життя4 години ago

When My Daughter-in-Law Announced in Front of Everyone That “I Don’t Need to Come Around So Often Anymore,” I Felt My Grandson Squeeze My Hand Tighter, As If He Understood More Than He Should

When my daughter-in-law announced in front of everyone that “there’s no need for you to come so often anymore,” I...

З життя5 години ago

A Little Oops: A Tiny Blunder with Unexpected Consequences

Oh, come off it! That cant be right! My hands jerked on the steering wheel, and I nearly nudged the...