Connect with us

З життя

Літня жінка насилу піднялася з ліжка і, підтримуючись об стіну, дійшла до дверей, хапаючи чашку з хлібом.

Published

on

Старенька жінка насилу піднялася з ліжка. Уздовж стіни дійшла до дверей. У сінях схопила чашку з нарізаним хлібом, вийшла на подвір’я.
«Наче трохи відійшла. Курочки так кудкудакають. Може, в садок їх випустити? Ввечері ж не зберу. Ой, про що я думаю?! То сьогодні, то завтра невістка в дім для старих відправить».
Відчинила двері до курника. Звідти вискочили семеро курок. Позаду гордовито крокував півень. Старенька висипала їм крихти. Попрямувала до вбиральні.
Вийшовши звідти, окинула поглядом свій город.
— Гаврилівна, — почулося з-за паркану, стояла сусідка. – Усе пораєшся? Тобі вже дев’ятий десяток пішов.
— Як не пораються, Іванівна? – підбігла старенька до забору. — Капусту та моркву не викопала. Добре, що Зіновій із своєю Іркою картоплю викопали.
— Хороший у тебе онук!
— Йому тепер важко без батька, — заплакала старенька.
— Все, все, Гаврилівна, не плач, — заспокоювала сусідка. – Твій син більше не страждає. Рік без руху лежав. Як йому було? Тепер з неба на тебе дивиться.
— Іванівна, йому всього шістдесят було. Який він здоровий був! І за рік схуд і пoмeр.
— Скоро і я до свого синка вирушу.
— Ти, Гаврилівна, туди не квапся! Ще встигнеш. Поживи трохи!
— Так, як тут поживеш? Ноги ледве ходять, — тяжко зітхнула старенька. – На дворі кінець вересня, скоро морози вдарять. Хіба я одна тут виживу?
— Ну, у тебе ж невістка залишилась, онуки.
— Ой, Іванівна, про що ти говориш? У Зіновія троє дітей і теща з ним живе. Жанна з двома дітьми у однокімнатній квартирі тулиться.
— А Катька, невістка?
— Вона тільки про смepть мою і мріє. Коли по Данилу сорок днів відзначали, я чула, що вона наче Жанні говорила, що мій дім збирається продавати і їй квартиру купити.
— Та ти що, Гаврилівна?! Не погоджуйся!
— Жанна внучка моя, нехай поживе по-людськи.
— А ти?
— В будинок для старих, мабуть, віддадуть. Знаєш, Іванівна, там хоч догляд за мною буде. А тут я вже боюся піч затопити. Та й дров зовсім не залишилось. Замерзну тут, і ніхто не дізнається.
— Дякую, Іванівна! Гаразд, пішла я, — сплеснула руками. – Кур випустила. Он по городу шастають. Піду, яйця зберу!
І покульгала господарка до курника.
На ранок відчула Варвара Гаврилівна, що стало холодно. Навіть з-під ковдри вилазити не хочеться. А треба!
Вилізла, здригнулася. Надягнула фуфайку і на подвір’я вийшла. Не встигла курей нагодувати, як машина онука до хати під’їхала. Онук зазвичай на вихідні приїжджає, а сьогодні середа. Відчула старенька, що зміна у її житті наближається.
— Привіт, бабо!
— Щось сталося? – суворо спитала Варвара Гаврилівна.
— Досить тобі тут одній жити, — кивнув на небо. – Морози вже насуваються.
— А курочки мої? І капусту з морквою ще не викопала, — залементувала старенька.
— Бабо, я розберуся з курами. А капусту з морквою зараз зберу, поки ти збираєшся. Давай, збирайся!
Довго збиралася Варвара. Більше шістдесяти років тут прожила, з того часу, як Колька взяв її за дружину і привів сюди. Тут і Данилка народився. Вже п’ятнадцять років, як Миколи немає. І Данилка вже нема. Сіла старенька на табуретку і заплакала.
Довго сиділа. Встала, виглянула у вікно. Онук вже всю моркву викопав, капусту зрізає. Гарна капуста вродила. Які головки великі. Зітхнула тяжко і почала збиратися.
«А що взяти? Залишати все шкода. Але з собою все не забереш. Та й у будинку для старих чи дозволять стільки речей мати. Візьму альбом, буду своє життя згадувати. Треба зібрати всі документи. Дім продаватимуть, не знайдуть, мабуть, всі папери. Треба взяти одяг. Нові господарі прийдуть – все викинуть».
— Бабо, ти ще довго? – відволік її від зборів голос онука. – Я вже і моркву викопав, і капусту зібрав. У сарай все перетягнув. У вихідні приїду, всім роздам.
Витяг онук її речі, склав у машину. Саму посадив та повіз. Дивиться Варвара Гаврилівна в віконце, з селом своїм прощається.
Місто недалеко. От і п’ятиповерхові будинки замаячили. Машина зупинилася.
«Ой, а ми до Данилового дому під’їхали, — здивувалася Варвара Гаврилівна. — З невісткою, що чи попрощатися онук привіз?»
— Здрастуйте, тітка Варя! – усміхнулася і навіть у щоку поцілувала.
— Здрастуй, Катю! – а про себе подумала. — «Боїться, мабуть, що квартиру на неї не підпишу».
— Тітка Варя, ми для тебе кімнату звільнили, де Даниїл останні дні провів, — і невістка заплакала.
— Ми там і ремонт зробили, — підштовхнула свекруху в кімнату, — ліжко і шафу нову купили.
— Катруся, — до старої жінки нарешті дійшло, про що говорить невістка. – Тобто ви мене не віддасте в будинок для старих?
— Мамо, мамо, перестань!
— Ви чого плачете?
— Бабо, а чого ти вирішила, що ми твій дім продаватимемо? – розсміявся онук. – Ми з нього загальну дачу зробимо. Влітку там відпочиватимемо. І ліс поруч.
Так добре стало на душі у Варвари Гаврилівни. Адже у неї такі добрі онуки.
«А невістка-то яка у мене! Як я це сорок років не помічала?»

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять + дев'ять =

Також цікаво:

З життя56 хвилин ago

That Night, I Kicked My Son and Daughter-in-Law Out and Took Their Keys: The Moment I Realized — Enough Is Enough

That night, I threw my son and daughter-in-law out of my house and took their keys. There came a moment...

З життя2 години ago

How the Husband Left His Wife Just When She Finally Became a Mother

**”I Dont Need You Anymore”: How the Husband Left His Wife When She Could Finally Be a Mother** When Eleanor...

З життя3 години ago

How Her Husband Walked Away When She Finally Became a Mother

**”How the Husband Left His Wife When She Could Finally Be a Mother”** **”I Dont Need You Anymore”: How the...

З життя4 години ago

I Found a Three-Year-Old Blind Boy Abandoned Under a Bridge — No One Wanted Him, So I Chose to Be His Mother.

**Diary Entry** I found a blind three-year-old boy abandoned under a bridgeno one wanted him, so I chose to be...

З життя5 години ago

One Day, My Husband Came Back from His Mother’s House, Sighed, and Suggested a Paternity Test for Our Two-Year-Old Daughter: Not for Me, but for His Mother

One evening, her husband returned from his mothers house, let out a heavy sigh, and suggested a paternity test for...

З життя5 години ago

One Day, My Husband Came Back from His Mother’s House, Sighed, and Suggested a Paternity Test for Our Two-Year-Old Daughter: “Not for Me, but for My Mother

One day, my husband came back from his mothers house, sighed, and suggested we get a paternity test for our...

З життя7 години ago

Carry On” or “The Continuation

Adrian lingered with old man Edwards words echoing in his mind. You need a woman in the house. Yes, he...

З життя8 години ago

One Day, My Husband Came Back from His Mother’s House, Sighed, and Suggested a Paternity Test for Our Two-Year-Old Daughter: “Not for Me, but for My Mother

One day, my husband came back from his mothers house, sighed, and suggested we get a paternity test for our...