Любов на одинці

ЮРА-ОДНОЛЮБ

Юрко що вихідних возився із своїм мотоциклом у гаражі біля будинку. Навколо нього сиділи навпочіпки хлопці, немов зграйка горобців, і пильно спостерігали, як господар чистить двигун, підкручує гайки або полірує до блиску нікельовані деталі.

— Ого, як він шпарить! — захоплено говорили хлопці. — Юр, а нас підівезеш?

— Не можна, ще малі, а мотоцикл — серйозна річ, не велосипед…

Хлопці зітхали, і тоді Юрко додавав:

— Ну, може, кілька кіл по двору…

«Горобці» раділи, а потім бігли на футбольне поле, хапаючи м’яч. Юра повертався додому, мився, а мати бурчала:

— І коли в тебе дівчина з’явиться? Ось у Ковальових уже другий син одружився, а вони обидва молодші за тебе. Про що ти думаєш? Уже не хлопчина, щоб у гаражі з залізом возитись…

Залізом мати називала і дідову стареньку машину, яку той віддав Юркові після армії. Хлопець довів її до блиску, поставив на хід, перефарбував, і вона засяяла, як нова.

— Мій «Таврієць» тепер як новенький, я стільки в нього вклав заради діда. Тепер його охолоп купить, але продавати вже не хочу, шкода… — пояснював Юра матері.

— Все добре, але шостий рік, як ти з армії, а дівчини все нема. Хвилююся, що залишишся із своїм залізом, а щастье ж у родині, синку… — зітхала Олена Петрівна.

— Та де ж я її знайду? На танці не ходжу, не люблю ногами дригати, у кіно темно, нікого не розгледіш, — сміявся син.

— Правильно, і про що з тобою порядна дівчина говоритиме? — махала рукою мати. — І це моя провина, каюсь. Ні книг ти не читав, окрім шкільної програми, ні театру в нашому містечку нема, а до музею тебе не затягнеш. У тебе в голові — машини, мотоцикли та всяка техніка.

— Та я ж і працюю за фахом, у сервісі, мам, — відповідав Юрко. — Повір, мої руки затребувані.

— Та вони в тебе й не відмиваються, мій Саморобко. Усі рушники в мазуті, я тобі вже темні вішаю, якщо не помітив. І яка дівчина з тобою про машини розмовлятиме? — усміхалася мати.

— Яка? — дивився Юра на свої руки. — Та яка полюбить…

— Для початку хоча б до музею сходив, щоб якось культурний рівень підняти, синку.

— І що я там робитиму? Один? Нізащо, — рішуче відмовився син.

— Та чому один? У племінника твого Олежка зараз канікули, візьми його, а сестра тільки порадіє, — наполягала мати. — Пройдіться містом, у кафе морозива поїсте, ось тобі й культурний вихід.

— Розвідка щодо панянок? — з усмішкою уточнив Юрко.

Минуло кілька днів, і мати за вечерею оголосила:

— Завтра субота. До нас Олежко прийде.

— І що? — не зрозумів син.

— Я обіцяла йому, що ви в музей підете, — нагадала мати. — Він радий і чекає. Прийде в світлому.

— А… — згадав Юра. — Ну, гаразд, схожемо, раз обіцяли.

Погода видалася чудовою. Та спочаЮра з Олежком зайшли спочатку в кафе з’їсти морозива, а потім, як і домовились, вирушили до музею.