Лист до доньки: скарги матері часів без телефонів та інтернету

На схилі дня одна жінка написала листа доньці. Засмутилася, що донька не дзвонила і рідко приїжджала. Це було давно, тоді не було інтернету і мобільних телефонів. Були лише пошти. Біля пошти стояла синя поштова скринька.

У цю скриньку ображена та засмучена мати вкинула конверт із листом.

Вона написала все, що думала. І ще додала, що донька наплачеється. Що в неї також виростуть діти та покинуть її. І чоловік піде, таке теж буває. А ще можна захворіти, і нікому до тебе не буде діла. І тоді невдячна донька зрозуміє, що не можна кидати своїх рідних. І хоч би з днем народження вітати треба! Загалом, багато прикростей і неприємних слів написала мати дочці.

А все чому? Бо був день народження. І одна сусідка на городі спочатку питала, чи привітала жінку дочка? Чи надіслала гроші або посилку? А може, приїде на ювілей? Ах, невідомо? Дивно. Як це рідну матір не відвідати? — казала сусідка.

От жінка в тумані образи і написала та відправила гнівного листа. А потім до неї дійшло. Навіщо вона це зробила? Чи збожеволіла? Навіщо написала прикрі та злі слова?

А на пошті лист не віддають. Кажуть: “вже пішло”. Жінка лише вранці здогадалася на пошту піти. Та вже було пізно. Немає листа. Летить із привітом до доньки в столицю. Мамині побажання та прикрі слова, от так!

Так ця мати сіла на поїзд і добралася за добу до Києва. Витратила купу грошей, довелося купити квиток у перекупника. Доїхала і дізналася, що донька лежить у лікарні, а зять із двома дітьми метушиться і клопочеться. І просто не хотіли турбувати матір, вирішили, що повідомлять пізніше. Справа серйозна, — от і зять не дзвонив, не вітав, так вийшло. А донька й зовсім не могла зателефонувати.

Зять зрадів, що теща приїхала. Навіть сказав про пророче материнське серце. “Ви відчули, Маріє Миколаївно, що з Надькою погано. І приїхали допомогти, дякую вам, я тут ледве тримаюся! Це Надя просила вас не турбувати!”.

Пророче серце, ось так. Марія Миколаївна ледве не плакала від сорому, але одразу взялася за онуків та прибирання. І щодня бігала на перший поверх до поштових скриньок. І отримала своє зле листа. Навіть руки затряслися, сльози навернулися, коли вона переказувала гидоти, які написала рідній дочці. Надійці…

Листа Марія Миколаївна спалила. І подумки попросила прощення за такий вчинок. Вона робила все, щоб допомогти зятю, доглянути дітей, приготувати обід і вечерю… І в думках розмовляла з Надійкою. До лікарні до доньки не пускали…

Донька одужала. І гаряче дякувала мамі за допомогу, за те, що мама відчула і приїхала. Даремно вони з чоловіком хотіли приховати хворобу. “Що б я без тебе робила, матусю?” — такі слова говорила донька, а зять також хвалив і дякував.

І все добре закінчилося. Бо так розпорядилася доля. Але краще ніколи не писати і не відправляти листи в гніві, у миттєвій образі. Зараз ці повідомлення приходять миттєво, — іноді вже нічого не можна вдіяти.