Connect with us

З життя

Майже півроку після весілля: Наша перша зустріч з батьками.

Published

on

Вирішили ми відвідати батьків майже через півроку після весілля. Я знав, що це буде випробування, але навіть не уявляв, наскільки. Ще з порога мати зустріла нас холодними очима і словами, від яких кров стигла в жилах: “Тут працюють, а не розважаються”. В її голосі була загроза, наче ми приїхали не в рідний дім, а на службу.

Моя Оксана, з її ніжними руками і міською витонченістю, здавалася мені раптом крихкою, немов квітка серед бур’янів. Я бачив, як вона стискає мою руку, коли мати доручила їй чистити рибу. “Василь, це ж твоя дружина, а не прислуга!” — хотілося кричати, але я мовчав. Мовчав, бо знав: кожен протест лише підсилить полум’я.

Теплі літні дні в селі стали кошмаром. Оксана працювала до пізньої ночі, її пальці тремтіли від холоду, коли вона мила посуд у криничній воді. Я бачив, як вона прикушує губу, щоб не заплакати, коли мати знову і знову звинувачувала її в лінощах. “Ти ніколи не будеш гідною моєї уваги до мого сина!” — звучало в голові, мов прокляття. А я стояв осторонь, ніби прикований невидимими ланцюгами до своєї землі.

Наші вечері складалися з вареної картоплі та риби, яку Оксана готувала, але мати навіть не сідала з нами. Вона спостерігала з кутка, немов тінь, що чекає помилки. Коли ми нарешті лягали спати, я чув, як Оксана тихо плаче в подушку. “Пробач… Пробач мені за все це…” — шепотів я, але слова зникали у темряві.

Повернувшись назад, я наважився сказати матері: “Не ображай більше мою дружину”. Але вона лише глузувала. “Ти згадав, хто тебе виростив? Хто годував тебе, коли ти страждав від голоду?” Її слова в’язалися, мов шипи, у душі.

Коли ми знову поїхали в село, я був готовий стати на захист. Батько травмував ногу, і я мусив випасати корів. Оксану вдягли в гумові чоботи, що терли ноги до крові. Дощ залив поле, перетворивши його на болото. Вона йшла за мною, спотикаючись, а я мовчав, знаючи, що кожна моя спроба турботи викличе нову хвилю знущань.

А потім — баранина. Оксана не витримувала її запаху, але мати навмисно готувала її щодня. “Їж, якщо хочеш бути частиною цієї родини!” — яріла вона, коли Оксана відсувала тарілку. Я взяв виделку, розірвав шматок і кинув його на підлогу. “Більше ніколи”, — тихо сказав я, але це був лише початок нашої битви.

Тепер, коли Оксана вагітна нашою донькою, я більше не можу ризикувати. “Їдь сам, якщо хочеш, — кажу матері телефоном, — але вона залишиться тут”. В її мовчанні — океан образи, але моє серце нарешті спокійне. Я обіймаю Оксану, і її теплі руки нагадують мені: іноді родину треба захищати навіть від тих, хто дав тобі життя.

P.S. Наступного разу, коли мати зателефонувала, я вимкнув телефон. Нам обом було боляче. Але іноді біль — це єдиний спосіб прозріти.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три × 5 =

Також цікаво:

З життя52 хвилини ago

Я віддала тебе їй, а вона просто взяла.

“Я сама віддала тебе їй, власними руками. А вона не погребувала, взяла…” — Галю, привіт. Навіщо я тобі так терміново...

З життя2 години ago

Вона залишила його та їхніх близнючок, не здогадуючись, що згодом ті стануть мільйонерками.

Давним-давно, у гарячий літній день, коли сонце немилосердно палило, а вулиці Києва були заповнені гамором, сестри Марія й Наталя стояли...

З життя3 години ago

Мати та син на фермі: відкриття таємниці зрадника серед своїх.

Колись давно, у маленькому селі на Волині жили жінка з сином, які працювали на фермі за їжу та дах над...

З життя4 години ago

Олексій одружився з Надією, щоб завдати шкоди Марії та показати, що не страждає після зради…

Було колись… Олег одружився з Надією навмисно — щоб зробити біль Марії. Хотів показати, що не страждає після її зради…...

З життя4 години ago

Чи це просто мені здається, чи ми знову разом?

— Мені здалося, чи ми знову разом? — Соломія притулилася до Славка. — Ну як? Ніби нічого, так? — Оксана...

З життя5 години ago

Водій автобуса вигнав 80-річну жінку за неоплачене квиток. Її відповідь була лаконічною.

Холод пізнього вечора пронизував кожну щілину старого автобуса, що повільно крався сірими, мокрими вулицями Києва. За вікном сніг тихо вкривав...

З життя5 години ago

Іди з тією, кого зустрів першим, – сказав Ігорь псу. – Я за тобою буду сумувати

«Ти зустрів її першою, то з нею й іди», — промовив Тарас до пса. — «Я буду сумувати» Електричка сповільнювала...

З життя6 години ago

Я ЗНАЙШОВ ПАМПЕРСИ У РЮКЗАКУ СВОГО 15-РІЧНОГО СИНА — СЛІДУВАЛА ЗА НИМ І ЗНАЙШЛА ТЕ, ЩО ЗМІНИЛО ВСЕ

Останні кілька тижнів мій 15-річний син, Тарас, поводився… якось інакше. Він не був грубим чи бунтівним, просто відстороненим. Повертався зі...