Connect with us

З життя

Майже півроку після весілля: Наша перша зустріч з батьками.

Published

on

Вирішили ми відвідати батьків майже через півроку після весілля. Я знав, що це буде випробування, але навіть не уявляв, наскільки. Ще з порога мати зустріла нас холодними очима і словами, від яких кров стигла в жилах: “Тут працюють, а не розважаються”. В її голосі була загроза, наче ми приїхали не в рідний дім, а на службу.

Моя Оксана, з її ніжними руками і міською витонченістю, здавалася мені раптом крихкою, немов квітка серед бур’янів. Я бачив, як вона стискає мою руку, коли мати доручила їй чистити рибу. “Василь, це ж твоя дружина, а не прислуга!” — хотілося кричати, але я мовчав. Мовчав, бо знав: кожен протест лише підсилить полум’я.

Теплі літні дні в селі стали кошмаром. Оксана працювала до пізньої ночі, її пальці тремтіли від холоду, коли вона мила посуд у криничній воді. Я бачив, як вона прикушує губу, щоб не заплакати, коли мати знову і знову звинувачувала її в лінощах. “Ти ніколи не будеш гідною моєї уваги до мого сина!” — звучало в голові, мов прокляття. А я стояв осторонь, ніби прикований невидимими ланцюгами до своєї землі.

Наші вечері складалися з вареної картоплі та риби, яку Оксана готувала, але мати навіть не сідала з нами. Вона спостерігала з кутка, немов тінь, що чекає помилки. Коли ми нарешті лягали спати, я чув, як Оксана тихо плаче в подушку. “Пробач… Пробач мені за все це…” — шепотів я, але слова зникали у темряві.

Повернувшись назад, я наважився сказати матері: “Не ображай більше мою дружину”. Але вона лише глузувала. “Ти згадав, хто тебе виростив? Хто годував тебе, коли ти страждав від голоду?” Її слова в’язалися, мов шипи, у душі.

Коли ми знову поїхали в село, я був готовий стати на захист. Батько травмував ногу, і я мусив випасати корів. Оксану вдягли в гумові чоботи, що терли ноги до крові. Дощ залив поле, перетворивши його на болото. Вона йшла за мною, спотикаючись, а я мовчав, знаючи, що кожна моя спроба турботи викличе нову хвилю знущань.

А потім — баранина. Оксана не витримувала її запаху, але мати навмисно готувала її щодня. “Їж, якщо хочеш бути частиною цієї родини!” — яріла вона, коли Оксана відсувала тарілку. Я взяв виделку, розірвав шматок і кинув його на підлогу. “Більше ніколи”, — тихо сказав я, але це був лише початок нашої битви.

Тепер, коли Оксана вагітна нашою донькою, я більше не можу ризикувати. “Їдь сам, якщо хочеш, — кажу матері телефоном, — але вона залишиться тут”. В її мовчанні — океан образи, але моє серце нарешті спокійне. Я обіймаю Оксану, і її теплі руки нагадують мені: іноді родину треба захищати навіть від тих, хто дав тобі життя.

P.S. Наступного разу, коли мати зателефонувала, я вимкнув телефон. Нам обом було боляче. Але іноді біль — це єдиний спосіб прозріти.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 + 17 =

Також цікаво:

З життя4 хвилини ago

Ніби порожньо, але має велике значення

Ніби порожньо, але означає багато Віра їхала у автобусі №73, що пробирався крізь засніжений Чернігів. Вмостилася біля вікна, впіймала поглядом...

З життя10 хвилин ago

Понедельник: Начало пути к себе

**Обретение себя в понедельник** В тот понедельник Света проснулась слишком рано. Не из-за будильника, не из-за шума — просто открыла...

З життя14 хвилин ago

Дочка, таємницю про яку мали зберегти в секреті

Сьогодні я згадала історію, яку ніколи не розповідала нікому. Оксана не відчувала провини за те, що просто народилася. Але тягар...

З життя24 хвилини ago

«Ти вже маєш чотири квартири, а ми з матір’ю куди, на вулицю?»

«Оленко, борони Боже, у тебе ж і так чотири квартири, навіщо тобі ще одна? А ми з матір’ю куди, на...

З життя43 хвилини ago

Незачинені вікна

Невідчинені вікна Ганна вперше за довгі місяці почула власний голос. Він пролунав сипло, нерішуче, наче пробився крізь шар пилу, що...

З життя44 хвилини ago

«Як можна мене не помітити?»

“Як можна не помітити мене?” — сердилася Оксана, дивлячись у дзеркало та підфарбуючи губи. “Нічого, скоро корпоратив, ось там я...

З життя50 хвилин ago

Залишитися — означає бути

Щодня вранці Віктор виходив із своєї старої хрущовки у спальному районі Луцька рівно о 07:45. Не тому, що йому кудись...

З життя1 годину ago

Ну вот и начало, или всё впереди

Ну вот и всё… или, может, только начало Когда я выходила замуж за Дмитрия, даже в мыслях не было, что...