Мама одразу розпізнала свекруху і приборкала її амбіції

Мати миттю розкусила свекруху та пригальмувала її амбіції

Бути у когось у боргу — тяжкий тягар, та в сто разів гірше, коли кредитор постійно тиче в обличчя своєю «щирістю», вимагаючи вічної подяки. Я, Соломія, і мій чоловік, Богдан, завжди намагалися жити по засобах, не влізаючи в борги. Та його мати, Наталя Петрівна, наполегливо пропонувала допомогу, а потім без кінця нагадувала, як вона нас «виручила». Ці нагадування припинялися лише тоді, коли вона знову «позичала» нам гроші. Навіть коли Богдан брав у неї в борг і повертав у строк, вона знаходила привід себе похвалити: «Бачите, не довелося вам з банками мати справу, з їхніми грабіжницькими відсотками, мати виручила!» Живемо ми в невеликому містечку під Львовом, і ця гра в «добродійницю» отруювала нам життя.

Коли постало питання про купівлю квартири, я категорично не хотіла приймати допомогу свекрухи. Можливість з’явилася після смерті моєї бабусі. Вона залишила матері квартиру, мати продала її і поділила гроші між мною та сестрою. Це була майже половина потрібної суми. Та Наталя Петрівна одразу заявила, що готова додати нестачу — за умови, що квартира буде оформлена на неї. Я остолбеніла: «Чому на вас?» — запитала я. «А на кого? Я ж гроші даю!» — різко відповіла вона. Я не втрималася: «Моя мати теж дала гроші. Може, ви з нею будете співвласницями?» Свекруха почервоніла: «Ти що, кепкуєш?» — «Ні, — відповіла я, — ми купимо квартиру і оформимо на себе. А ваші гроші нам не потрібні. Іпотека не така страшна, щоб ставати вашими вічними боржниками».

До того часу я вже не мовчала, як раніше, і навчилася відповідати свекрусі її ж тоном. Це її дратувало, і вона скаржилася родичам, що невістка «зовсім розкутилася». Але гроші на квартиру вона все ж всунула Богдану, не слухаючи наших заперечень. Він повернувся додому збентежений: «Вибач, я взяв у мами гроші. Вона мене довела твоєю «непоступливістю» та розмовами про іпотеку». Я лише зітхнула: «Гаразд, будемо вклонятися та дякувати». Та я й уявити не могла, який жах нас чекає.

Сплативши частину за квартиру, Наталя Петрівня уявила себе її господинею. Вона диктувала, які шпалери клеїти, яку меблі купувати, де ставити диван. «Душову кабіну приберіть, я привезу ванну. Мені у ванні зручніше, та й діти у вас будуть, де купатиметеся?» — командувала вона. Ми відбивалися від її «порад», але це було як бій з вітряками. Коли квартира була облаштована, свекруха вимагала ключі «на всяк випадок». Я відчувала, як у мене закипає лють, але погодилася, щоб уникнути скандалу. Це була моя помилка.

У першу ж неділю я прокинулася від дивного шуму на кухні. У полусні, в одній футболці, поплелася туди й завмерла: Наталя Петрівна переставляла посуд у шафах. «Що ви робите?» — видихнула я. Замість відповіді вона скрикнула: «Безсоромна! Невже халат надіти важко?» Моя терплячості лопнула: «А навіщо? Це мій дім! Я можу ходити навіть без усього! А ви що забули на моїй кухні?» — «На твоїй? — гаркнула вона. — А хто гроші на неї дав?» Я не втрималася: «Не ви! Кухню оплатила моя мати. Ваші гроші — на ванну й туалет, ідіть там господарюйте!» Богдан, розбуджений криками, схопився за голову й побіг у спальню, залишивши нас розбиратися.

Я зрозумла, що сама не впораюся, і викликала підмогу — свою матір, Ганну Степанівну. Зачинившись у ванній, шепотом розповіла їй ситуацію. За півгодини пролунав дзвінок у двері. Свекруха, ніби нічого не сталося, відкрила: «Ой, Ганочко, із сумками? Яка несподіванка!» Мати, не гаючи часу, відповіла: «Нудно самій, вирішила в дітей пожити тиждень-другий. Я ж на квартиру гроші давала, маю право. А ви тут чого?» Свекруха розгубилася: «Я… просто завітала, подивитися». — «На що? — не вгавала мати. — На кабіну, яку ви хочете знести? Мені вона, до речі, теж подобається. А ваша ванна, мабуть, ще з радянських часів. Давайте ділити: вам — стара ванна, мені — кабінка з музикою!»

Мати не давала свекрусі слова вставити, і та зрозуміла, що зіткнулася з рівним суперником. Вона почала відступати: «Ну, свахо, чого ми тут сперечаємося? ПіЗ тих пір Наталя Петрівна трималася осторонь, і ми нарешті навчилися жити у своїй хаті по-своєму, зрозумівши, що справжня родина завжди стоїть на захисті одне одного.