Connect with us

Storie di vita

Мама в сльозах: Невиносимо сидіти з онуками!

Published

on

Ох, доню, більше нема сили сидіти з цими дітьми! Вони мене просто заморджують! — мати подзвонила в сльозах, не витримавши онуків своєї старшої доньки.

— Марусенько, я більше не можу! — голос у мами був зламаний, а в трубці дзвеніли сльози. — Ці діти мене зовсім не слухають! Кажу — не підходьте до вікна, а Сашко запустив у мене металевий трактор! У ногу! В мене велетенський синєць!

Я завмерла, слухаючи її сповідь. Як таке могло статися? Як діті Оленки — моєї старшої сестри — довели маму до такого стану?

Історія почалася два місяці тому, коли Оленка повернулася додому до мами з двома дітьми. Її чоловікові вистачило нахабства привести коханку прямо в дім. Оленка застала їх у спальні. Без криків, без істерик — просто зібрала речі, забрала дітей і пішла. Того ж дня подала на розлучення.

Чоловік не вибачився, не виправдовувався. Більше того, він звинуватив Оленку в зраді й заблокував доступ до всіх сімейних рахунків. Сказав: “Хочеш розлучення — отримаєш. Але гроші тепер тільки за рішенням суду. Подавай на аліменти, ось і живи на них”. А до суду ще півроку.

Оленка не працювала — сиділа вдома з дітьми. Дитячі допомоги оформлені на чоловіка, бо він колись усе робив. У неї — ані копійки. Вона опинилася на вулиці з двома дітьмі й валізою болю. Мама, звісно, прихистила. Але в мами вже не той вік і не ті сили, щоб щодня бути нянею, прибиральницею й жертвою істерик онуків.

Виховання в Оленки завжди було… м’яко кажучи, дивним. Коли діти починали бешкетувати, вона не ставила меж, не пояснювала, не лаяла. Вона просто переключала їхню увагу — мовляв, відволікся, забув. “Не заважай дитині виражати себе”, — казала вона. А тепер ці «самовиражальники» кидають у бабусю іграшки, розливають борщ по підлозі й вимагають цукерок на сніданок.

Я колись намагалася поговорити з Оленкою. Казала, що діти повинні знати, що можна, а що не можна. Вона різко обірвала мене: “Насамперед народь своїх, тоді й поради роздаватимемо”.

Я відступила. Це її діти. Але тепер вони доводять до сліз мою маму. Маму, яка раніше з радістю пекла для них палянички й купувала подарунки, тепер із жахом чекає вечора. Вона скаржиться, що не може ні прибратися, ні відпочити. Хлопчики носяться квартирою, кричать, влаштовують сцени. А Оленка працює.

Недавно влаштувалася в інтернет-магазин меблів — приймає дзвінки й оформляє замовлення. Зарплата жалка, але хоч щось. Відлучатися не можна — вона на випробувальному терміні. От і доводиться мамі справлятися самій.

Коли мама подзвонила мені, я відразу випросилася з роботи й примчала. Синєць на її нозі був страшний. Мене обурив гнів. Я зайшла в кімнату й підняла голос на небожів. Досить різко, але без рукоприкладства. Тиша встала миттєво.

Мама потім прошепотіла: “Дякую, доню, а то в мене вже руки опускаються”. Вона — сильна жінка, але їй важко. А я не можу переїхати до неї, бо сама живу в орендованій квартирі з подругою, намагаюся зберегти на своє житло.

Оленка подала документи, щоб влаштувати дітей у дитячий садок. Але черга довга, а поки — усе тримається на мамі. І мені страшно, що одного разу мама просто не витримає.

Тепер я думаю — як бути? Що робити? Мені маму шкода до сліз. Але ж Оленка — моя сестра. Розлучення, робота, діти — у неї теж важкий період. Але її «виховання» перетворює все навколо на хаос.

Я не можу забрати дітей до себе. Фінансово не потягну. Але й залишити все як є — означає пожертвувати здоров’ям мами.

Може, настав час поговорити з Оленкою жорстко? Поставити питання ребром: або вона переглядає підхід до виховання, або діти тимчасово переїжджають до батька. Нехай він спробує прожити з ними хоч тиждень.

Бо якщо так піде й далі — ми втратимо маму. А тоді залишимося без опори всі.

Що б ви зробили на моєму місці? Як сказати сестрі правду, не зруйнувавши останнього?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 + 4 =

Також цікаво:

Storie di vita41 хвилина ago

Mi chiamo Patrizia, ho cinquantotto anni e vivo vicino a Ferrara. Quando ho sposato Roberto, avevo soltanto ventotto anni.

Dopo trent’anni di matrimonio, mio marito mi ha annunciato di aver finalmente conosciuto il vero amore. Mi sono chiesta che...

Storie di vita1 годину ago

Erano così deboli che riuscivo a sentirle soltanto avvicinando il viso.

Quando avvicinai la mano, il gattino appoggiò la sua minuscola zampetta sul mio dito, abbassò la testa e cominciò a...

IT2 години ago

Giorno delle Dimissioni in Via dei Tigli

Carol Bennardi aveva scritto tutto su un quaderno a spirale: a che ora uscire, dove parcheggiare, quali fiori portare. Il...

EN4 години ago

The $96,000 Ledger at Kowalski Auto on Dorr Street

Dana Kowalski sat in her Honda CR-V across the street from her father's garage, engine running against the cold, watching...

EN4 години ago

Green Beans at Half Past Eight

Mom called on Wednesday at half past eight in the morning, right as I was trying to finish my coffee...

IT5 години ago

Il bastone di nonno Egidio e la battle di piazza Garibaldi

Lavoro al bar sotto i portici di piazza Garibaldi da nove anni, a Bari, e quel sabato di settembre ero...

EN6 години ago

Denise Hartwell Doesn’t Do Maybes Anymore

Denise Hartwell runs the books for a landscaping outfit off Route 9 outside Asheville, North Carolina. Thirty-eight years old, two...

IT9 години ago

Disinfettante per le scarpe

La nostra casa, vista da fuori, sembrava uscita da una rivista. Il cortile sempre spazzato, la recinzione ridipinta puntuale prima...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.