Connect with us

Storie di vita

Мама в сльозах: Невиносимо сидіти з онуками!

Published

on

Ох, доню, більше нема сили сидіти з цими дітьми! Вони мене просто заморджують! — мати подзвонила в сльозах, не витримавши онуків своєї старшої доньки.

— Марусенько, я більше не можу! — голос у мами був зламаний, а в трубці дзвеніли сльози. — Ці діти мене зовсім не слухають! Кажу — не підходьте до вікна, а Сашко запустив у мене металевий трактор! У ногу! В мене велетенський синєць!

Я завмерла, слухаючи її сповідь. Як таке могло статися? Як діті Оленки — моєї старшої сестри — довели маму до такого стану?

Історія почалася два місяці тому, коли Оленка повернулася додому до мами з двома дітьми. Її чоловікові вистачило нахабства привести коханку прямо в дім. Оленка застала їх у спальні. Без криків, без істерик — просто зібрала речі, забрала дітей і пішла. Того ж дня подала на розлучення.

Чоловік не вибачився, не виправдовувався. Більше того, він звинуватив Оленку в зраді й заблокував доступ до всіх сімейних рахунків. Сказав: “Хочеш розлучення — отримаєш. Але гроші тепер тільки за рішенням суду. Подавай на аліменти, ось і живи на них”. А до суду ще півроку.

Оленка не працювала — сиділа вдома з дітьми. Дитячі допомоги оформлені на чоловіка, бо він колись усе робив. У неї — ані копійки. Вона опинилася на вулиці з двома дітьмі й валізою болю. Мама, звісно, прихистила. Але в мами вже не той вік і не ті сили, щоб щодня бути нянею, прибиральницею й жертвою істерик онуків.

Виховання в Оленки завжди було… м’яко кажучи, дивним. Коли діти починали бешкетувати, вона не ставила меж, не пояснювала, не лаяла. Вона просто переключала їхню увагу — мовляв, відволікся, забув. “Не заважай дитині виражати себе”, — казала вона. А тепер ці «самовиражальники» кидають у бабусю іграшки, розливають борщ по підлозі й вимагають цукерок на сніданок.

Я колись намагалася поговорити з Оленкою. Казала, що діти повинні знати, що можна, а що не можна. Вона різко обірвала мене: “Насамперед народь своїх, тоді й поради роздаватимемо”.

Я відступила. Це її діти. Але тепер вони доводять до сліз мою маму. Маму, яка раніше з радістю пекла для них палянички й купувала подарунки, тепер із жахом чекає вечора. Вона скаржиться, що не може ні прибратися, ні відпочити. Хлопчики носяться квартирою, кричать, влаштовують сцени. А Оленка працює.

Недавно влаштувалася в інтернет-магазин меблів — приймає дзвінки й оформляє замовлення. Зарплата жалка, але хоч щось. Відлучатися не можна — вона на випробувальному терміні. От і доводиться мамі справлятися самій.

Коли мама подзвонила мені, я відразу випросилася з роботи й примчала. Синєць на її нозі був страшний. Мене обурив гнів. Я зайшла в кімнату й підняла голос на небожів. Досить різко, але без рукоприкладства. Тиша встала миттєво.

Мама потім прошепотіла: “Дякую, доню, а то в мене вже руки опускаються”. Вона — сильна жінка, але їй важко. А я не можу переїхати до неї, бо сама живу в орендованій квартирі з подругою, намагаюся зберегти на своє житло.

Оленка подала документи, щоб влаштувати дітей у дитячий садок. Але черга довга, а поки — усе тримається на мамі. І мені страшно, що одного разу мама просто не витримає.

Тепер я думаю — як бути? Що робити? Мені маму шкода до сліз. Але ж Оленка — моя сестра. Розлучення, робота, діти — у неї теж важкий період. Але її «виховання» перетворює все навколо на хаос.

Я не можу забрати дітей до себе. Фінансово не потягну. Але й залишити все як є — означає пожертвувати здоров’ям мами.

Може, настав час поговорити з Оленкою жорстко? Поставити питання ребром: або вона переглядає підхід до виховання, або діти тимчасово переїжджають до батька. Нехай він спробує прожити з ними хоч тиждень.

Бо якщо так піде й далі — ми втратимо маму. А тоді залишимося без опори всі.

Що б ви зробили на моєму місці? Як сказати сестрі правду, не зруйнувавши останнього?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 + тринадцять =

Також цікаво:

IT16 хвилин ago

Il gatto che Marco non voleva più

Sono Marco, ho quarantadue anni, lavoro come elettricista a Verona, e per tre anni mia moglie Chiara ha condiviso casa...

Storie di vita1 годину ago

Aspettiamo una bambina, la nostra terza figlia, e sono al settimo mese di gravidanza.

❤️ «La gravidanza non è una malattia!» aveva detto mio suocero. Ma quando mio marito rientrò e vide suo padre...

IT2 години ago

Il tavolino d’angolo vicino alla finestra

A sessantaquattro anni ho iniziato ad andare a fare colazione da sola il sabato — e il giorno in cui...

IT2 години ago

La lanterna che restò accesa per Susanna

Pioveva da appena cinque minuti quando hanno calato la bara di Umberto nella terra del cimitero di Prato. Io, Nicola,...

Storie di vita4 години ago

Eppure, agli occhi di mia madre, sono ancora una ragazzina incapace di prendere decisioni.

A 36 anni devo ancora giustificare ogni mio spostamento a mia madre. Ieri non ho risposto a quattro telefonate e...

EN6 години ago

The Locksmith on Dunmore Street

I've cut keys in this town for twenty-six years, and I can usually tell within thirty seconds why someone's really...

EN7 години ago

No Nails on Magnolia Street

The plastic bag is still warm from his pocket when Mark Sullivan sets it on the desk between himself and...

EN7 години ago

Clementine Waited by the Door, and I Almost Said No

My name is Renee Castillo, and for six years I've run intake and adoptions at Mad River Animal Rescue, a...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.