Мамо, що ти робиш? Тобі вже за сорок п’ять, а ти хочеш народжувати? Це ж справжній екстрим!

– Мамо, ти ж у своєму розумі? Тобі вже за сорок п’ять, а ти зваєси народжувати? Це ж чистий екстрим!

Після мого шістнадцятого дня народження наше родинство різко змінилося: батьки вирішили розлучитися. Зовні їхні стосовки здавалися міцними, але, мабуть, під поверхнею крилися проблеми, про які я навіть не здогадувалася. Розлучення пройшло тихо, без галасу та патякання про майно. Тато залишив нам із мамою нашу двокімну квартиру, а сам перебрався до однокімної, яка дісталася йому від бабуски.

Матір, прагнучи почати все з чистого аркуша, швидко продала наше житло, і ми переїхали до іншого міста. Він не хотіла навіть випадково бачити батька, бажаючи залишити минуле позаду. З ентузіазмом в трупанулася до нової справи: знайшла гарну роботу з доброю зарплатою, знущала затишну квартирку, і ми почали звикати до новой обстановки.

Через кілька місяців я помітила, що мама змінилася. Завжди вона була гарненькою, але тепер особливо доглядала за собою: часті візити до косметологині, новий гардероб, очі сяяли. Її поведінка видало закоханість.

Спостерігаючи за цим, я одного разу сміливо запитала:

— Мамо, ти закохалася?

Вона знігузнулася, але не заперечила:

— Так, коханий. Його звуть Артем Сергійович, він трохи старший за мене. У нас серйозні стосунки. Як ти до цього ставишся?

Я знизала плечима:

— Якщо ти щаслива, то я за тебе лише радий.

Матір обняла мене, очі сяяли:

— Дякую за розуміння. Я хочу вас познайомити.

Незабаром ми зустрілися. Артем Сергійович справив на мене добре враження: витончений, уважний, ставився до мами з повагою. Вони виглядали по-справжньому щасливими. Після цього вона все більше часу проводила в нього, а потім інуща зовсім переїхала.

Я готувалася до вступу до університету і раділа новій самостійності в нашій двокімнатці. Але одного вечора стався розмов, що перевернула мою уяву про нашу сім’я.

Матір прийшла до мене із загадковим усміхом:

— У мене для тебе новина…

Я здібгадала:

— Артем Сергійович зробив тобі пропозицію?

Вона кивнула:

— Так, але це ще не все. Ми чекаємо дитину.

Я остовпіла:

— Мамо, тобі ж вже за сорок п’ять! Це ж ризиковано. Ти вже все вирішила?

Її обличчя похмуріло:

— Ми все обговорили і прийняли рішення разом. Я розумію твої побоювання, але це наше життя.

У приступі емоцій я випалила:

— А якщо щось піде не так? Мені доведеться опікуватися дитиною і жити з вашим Артемом?

Матір поблідніла, голос став холодним:

— Я такого від тебе не чекала. Якщо ти не підтримуєш мене, краще переїжджай до батька. Я продам цю квартиру і надішлю тобі половину гстар.

Наступного дня я спробувала поговорити, але вона була непохитна:

— Нам нічого обговорювати.

За тиждень я повернулася до рідного міста й оселилася у батька. Він зустрів мене спокійно, розділяючи мої сумніви щодо маминого рішення, але зазначив, що це її вибір.

Матір дотримала слова: через місяць я отримала свою частку від продажу. У листі був лише один рядок: «Ніколи не думала, що ти побажаєш мені лише».

Минуло два роки. Вона заблокувала мій номер, і всі спроби зв’язатися були марними. Я не знаю, як пройшла її ваENCinit, чи народилась дитина. Батько не цікавиться цим. Я відчуваю, що наша відчуженість ненормальна, але не знаю, як повернути все. Боюся приїхати без запрошення і знову почути відмову.