Материнські інтриги на заміській ділянці

Свекруха та її літні пляни

Кілька днів тому моя свекруха, Ярослава Степанівна, висмикнула новину, від якої у мене аж підлога захиталася. Виявляється, цього літа вона забирає на дачу онуків від своєї доньки Оксани — Соломійку й Юрка, а нашу Маринку, нашу шестирічну донечку, вона, бачте, вирішила привезти до нас на все літо! І це без жодного натяку на обговорення! Коли я з Артемом, моїм чоловіком, спробувала обуритися, Ярослава Степанівна лише хмикнула: «Усе чесно, Ганно! Я ж не можу всіх онуків на дачу забрати!» Чесно? Це що, тепер наше життя має підлаштовуватися під її гетьманські накази? Я досі кipлю, і мені треба виговоритися, бо інакше я просто розірвуся.

Все почалося пару тижнів тому, коли свекруха подзвонила й між іншим повідомила свої «пляни». Я тоді ще не зрозуміла, до чого вона веде. «Ганнусю, — каже, — я цього року беру Соломійку й Юрка на дачу. Вони вже великі, з ними легко, а Маринка нехай у вас побуде». Я спершу подумала, що вона жартує. Маринка обожнює дачу Ярослави Степанівни — там садок, гойдалки, річка поруч. Кожного року вона їздила туди на пару тижнів, і ми з Артемом були лише раді: Маринка щаслива, ми відпочиваємо. Але щоб свекруха вирішила взагалі не брати нашу донечку, а замість цього привезти її до нас на все літо, як посилку? Це вже занадто!

Я одразу сказала Артему: «Ти чув, що твоя мама видумала? Чому вона вирішує за нас?» Артем, як завжди, спробував згладити кути: «Ганно, ну мама ж хоче з онуками від Оксани провести час. А Маринка й удома добре, ми самі з нею впораємося». Впораємося? Звісно, впораємося, але ж справа не в цьому! Чому Ярослава Степанівна не запитала нашу думку? Ми з Артемом працюємо, у нас свої пляни на літо — хотіли взяти відпустку, поїхати з Маринкою до моря. А тепер що? Нам скасовувати все, бо свекруха так вирішила? І головне, ця її фраза про «чесність» — ніби вона нам послугу робить!

Я вирішила поговорити з нею відверто. Подзвонила й кажу: «Ярославо Степанівно, чому ви не порадилися? Маринка любить дачу, а ми розраховували, що вона, як завжди, проведе там час». А вона у відповідь: «Ганно, не починай. Соломійка й Юрко давно в мене не були, я їх беру. А Маринка ваша, от ви й займайтеся». Я ледь слухавку не впустила. Займайтеся? Це що, Маринка тепер не її онука? І чому Оксанині діти в пріоритеті? Я знаю, що Оксана, донька свекрухи, живе ближче до дачі, і Ярослава Степанівна завжди з її дітьми возиться більше. Але так відкрито ставити їх вище за Маринку — це вже нахабство.

Я намагалася пояснити, що у нас свої пляни, що Маринці буде прикро, що вона не їде на дачу. Але свекруха перервала: «Ганно, не уражайся. Маринка й удома посидить, а я не гумова, всіх не вивезу». Не гумова? А хто її просив бути гумовою? Ми ніколи не нав’язували Маринку, завжди домовлялися завчасно. А тепер вона просто ставить нас перед фактом. Артем, замість того щоб підтримати, лише знизав плечима: «Мама краще знає, Ганно. Не сваріться». Не сваріться? Та я вже на межі, щоб сама зібрати Маринку й відвезти на цю дачу, нехай Ярослава Степанівна спробує заперечити своїй онуці в обличчя!

Найболючіше — це для Маринки. Вона вже питає: «Мамо, а коли ми поїдемо до бабусі на дачу? Я хочу на гойдалки й ягоди збирати!» Я не знаю, що їй відповісти. Сказати, що бабуся обЯ стиснула зуби й вирішила: якщо Ярослава Степанівна не хоче брати нашу донечку, ми влаштуємо для Маринки такі канікули, що вона й не згадає про ту дачу.

(Якщо потрібно ще що — кажи, доповню!)