Connect with us

З життя

«Мати інсценувала хворобу, щоб відчути справжню любов дітей: несподіваний результат»

Published

on

Коли рано-вранці задзвонив телефон, Мар’яна ледве зрозуміла, чи прокинулась вона, чи усі ще сниться. На екрані світилося — «мама». Сон як рукою зняло. Голос був бадьорим, майже веселим:

— Досі спиш, ледарко? А я вже палянички в піч поставила. Завтра чекайте запрошення: тебе й Славка. Треба поговорити. Ні, не про город. Про заповіт! Не хочу, щоб ви на моїх похоронах горла рвали через хату та шматок землі. Приїжджайте обидва, без відмовок!

Мар’яна завмерла. Заповіт? Похорони? Що відбувається? Та мати говорила так рішуче, що суперечки не усували.

Тим часом Ганна Іванівна, мати Мар’яни та Святослава, сиділа за столом, поправляючи вишитий хустину. Поряд сусідка Параска з тривогою в очах:

— Ганнусю, чи ти захворіла? Звідки такі похмурі розмови? Мене лякаєш…

— Не бійся, Парасю, просто хочу побачити своїх дітей. Рік же не бачились. Кожен в себе, наче чужі. А якщо завтра щось станеться — хто їм усе розповість? Та й перевірку влаштую. Подивлюся, хто як до мене ставиться.

З цими словами Ганна Іванівна зачинила двері за сусідкою і пішла відпочивати. Завтра мало бути важливим днем.

Ранок вийшов похмурим, немов під її план. Прибрала в хаті, переодяглася у стару кожушину, вмилася, сіла у крісло, затаївши подих. За годину у двері постукали.

Першою увірвалася Мар’яна — розгублена, задихана.

— Мамо! Що трапилося? Ти хвора? Який заповіт? — голосила вона, кидаючись до матері.

За нею, стриманіший, увійшов Святослав.

— Ну ти й налякала нас, мамо. Вже збираєшся, чи що? Може, ще зарано?

— Сідайте за стіл, діти мої, — спокійно сказала Ганна Іванівна. — Та й дружин своїх покличте. Соломія, Яремо, заходьте, не соромтеся.

Коли всі розсівлись, вона почала:

— Тільки слухайте й не перебивайте. Мені важливо сказати. Старість — не радість, а я живу сама. Хвороби не питають, коли приходити. Тому й вирішила: скажу, доки можу. Та спершу — допомога по господарству. Хто, як не рідні, старусі допоможе? Дров — усікти, вечерю зварити…

Мар’яна із Соломією кивнули і взялися до роботи. Ганна Іванівна пильно спостерігала: тісто липло до пальців, картопля різалася затовсто, каструлі гриміли. «Міські ви мої невміхи», — з журбою подумала вона, але вслух не докоряла. Не в цьому річ.

Коли накрили стіл і повечеряли, вона попросила Ярему й Соломію вийти — залишилася наодинці з дітьми.

— Ну, тепер слухайте уважно. Хату, де ви виросли, я вирішила віддати Парасці, сусідці. Вона поряд, допоможе, якщо що. Святославе, тобі лишаю комору, знаряддя, господарство. Що захочеш — те й роби. А тобі, Мар’яно, заповідаю гроші. Я їх з пенсії збирала, майже не витрачала.

У хаті запала важка мовчанка.

— Хату — чужій жінці? — нарешті промовив Святослав. — Ти серйозно?

— А чому б і ні? Ви рік до мене не заїжджали. А Параска щодня приходить. А ти, Славку, мене на весілля не запросив — соромився, що мати в тебе селянка? А тебе, Мар’яно, я з того часу, як за Ярему вдруге пішла — не бачила. Та й тоді образилася, пам’ятаєш? Коли я сказала, що Петро тобі не пара. Я ж мала рацію…

— Мамо, годі… — прошепотіла Мар’яна.

— Погано мені. Піду полежу, — втомлено зітхнула Ганна Іванівна і зачинила двері у спальню.

На дворі почалася сварка.

— Це все через тебе! — сипів Святослав. — Могла б матір відвідувати. Теперь— А якби ти не грав у свій бізнес і хоч раз до неї завітав, то хата залишилась би в родині!

Ганна слухала, сидячи біля вікна, а сльози тихо котились по зморшкам — де ті діти, що бігали по подвір’ю босі, сміялись і ділились останньою цукеркою?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 − 6 =

Також цікаво:

ES4 хвилини ago

**Trece años y una foto borrosa**

Mi nombre es Julián Ramírez. Tengo trece años. Trabajo desde los once en el taller de mi tío Chava, en...

BG14 хвилин ago

Не го написах, за да ме харесат

Нощната смяна в Трето районно в Пловдив е като да чакаш влак, който винаги закъснява. Седнал съм на дежурство, пред...

BG1 годину ago

Миражът в снега

Седях в ресторанта на хотела в Боровец, когато тя влезе. Не че я познавах. Просто беше трудно да не я...

PT2 години ago

A metade que ficou na lata

A dona Irací estava debaixo do sol de Salvador, escolhendo tomate na barraca da Dona Zefa, quando o neto puxou...

BG2 години ago

Грамотата от 1978-ма

# Грамотата от 1978-ма Четиридесет и осем години стоях зад този клавирен инструмент. Не искам да кажа пиано — то...

EN2 години ago

She Called the Cops on Me Over Grandpa’s Drill

The day my sister called the police on me, my mother's voice on the phone was a wreck. Not crying...

PT2 години ago

O menino da Hilux preta

Eu tava terminando meu turno no posto da XV de Novembro, em Curitiba. Já passava das sete e meia. O...

BG2 години ago

Заглавие: Барманът видя всичко

Барманът видя всичко Работя като барман в квартално заведение във Варна от шест години, но тази вечер за пръв път...