Мої 7 років: Спогади сироти про справжнє свято Нового року

Мені було 7: Спогади сироти про справжній Новий рік

Кожна людина у пам’яті зберігає миті, які ніколи не забудуться.

І у мене є така ніч. Ніч, яка назавжди залишилась зі мною, незважаючи на те, що мені вже майже 40.

Але почну з самого початку.

Народжений у неволі
Я з’явився на світ не в затишному домі, не в оточенні люблячих батьків, а за стінами в’язниці.

Моя мати потрапила за грати, коли вона була на п’ятому місяці вагітності. Батько залишив її відразу після арешту і з того часу більше не з’являвся у нашому житті. Йому було байдужим, чи жива вона, чи з’явилася на світ його дитина.

Мама була наполовину українкою, наполовину угоркою, працювала бухгалтером на заводі. Її звинуватили у великій крадіжці, але доказів так і не знайшли, як і самої зниклої суми.

Кілька місяців я жив із нею у в’язничній камері, поки вона мене вигодовувала. Потім мене передали до будинку “Мати та дитина”, де чекали на усиновлення.

Проте ніхто так і не захотів мене взяти.

Коли мені виповнилося три роки, мама померла. Я навіть не пам’ятаю її обличчя.

Після її смерті мене перевели до сиротинця.

Я намагаюсь не згадувати про життя там.

Але є один момент, до якого я повертаюся знову і знову.

Перша справжня новорічна ніч
Мені було сім, коли на новорічну ніч мене запрошила до себе одна родина.

Я не знав, чому саме мене запросили. Можливо, їм стало шкода мене, можливо, вони хотіли зробити добру справу перед святом.

Але тоді я про це не думав.

Я просто потрапив у казку.

До того моменту я ніколи не бачив Святого Миколая. Ніколи не бачив телевізора. Ніколи не їв стільки солодощів.

Вони нагодували мене за святковим столом, а потім поклали спати.

Але опівночі розбудили.

– Іди сюди, – сказала господиня, ведучи мене до вітальні.

Я зупинився на порозі.

Переді мною стояла величезна, прикрашена численними гірляндами і іграшками ялинка. Вона сяяла та переливалася всіма кольорами, здавалася мені чарівною.

Я не міг відірвати від неї погляду.

Стояв, як один із дітей Гавроша, якому вперше показали диво.

А потім сталося ще більше диво.

До кімнати увійшов справжній Святий Миколай.

Він усміхнувся мені, простягнув мішечок і сказав:

– Це для тебе.

Я отримав свій перший новорічний подарунок – іграшку, теплий вовняний шарф і рукавички.

Я відчував щастя.

Повернення до реальності
Вранці казка продовжувалась.

Я їв солодощі, спостерігав, як родина обмінюється подарунками, слухав пісні по телевізору.

Мені здавалось, що я став частиною цього світу.

Але ближче до вечора мене знову відвезли до дитячого будинку.

Я знову опинився серед холодних стін, серед дітей, яким ніхто не приносив подарунків, серед вихователів, втомлених від нашої метушні.

І все ж я вже не був таким, як раніше.

Я знав, що десь є інший світ. Світ, де є щастя.

Пройшли роки…
Зараз я дорослий. У мене є родина, двоє чудових синів.

Але Новий рік для мене завжди залишиться найважливішим святом.

Кожного року я купую ялинку. Найбільшу. Можливо, тому, що хочу відтворити той момент, коли вперше побачив цю чарівність.

Я досі зберігаю червоний шарф, який тоді подарив мені Святий Миколай.

Запитання без відповіді
Мій батько так і не знайшов мене. Жодного разу не спробував дізнатися, що зі мною.

А про матір я думаю з теплом.

В душі я завжди називаю її Непорочною Дівою.

І не перестаю запитувати себе: чи була вона винною?

Чи просто стала жертвою чужих гріхів?