Моя дочка розлучилася і переїхала до нас з дитиною, а в нас маленька квартира.

Нещодавно моя дочка розлучилася і переїхала до нас з маленькою дитиною. У мене маленька квартира, в якій ми зараз живемо з чоловіком. Я думала, що моя дочка, поки вона в декретній відпустці, може трохи пожити з дитиною у моєї матері, але зараз це неможливо, тому що моя мама у 68 років вийшла заміж і почала жити зі своїм чоловіком.

Коли мама зателефонувала і повідомила про свій шлюб, я спочатку подумала, що це жарт, адже їй 68 років. Але виявилося, що це правда. Мама давно жила сама, її чоловік помер 20 років тому. Я виїхала з дому у 35 років. Зараз живу з чоловіком і дітьми в місті, відвідую маму кілька разів на місяць та на свята.

Слава Богу, мама почувається добре і справляється з усією роботою по господарству. Мій чоловік і я приїжджаємо, коли треба прополоти город чи приготувати дрова, а з рештою справ мама справляється сама.

І ось вона вирішила привести чоловіка до дому. Це зрада з її боку! Вона не повинна була так чинити з нами. Її наречений – ровесник і давній знайомий, з яким вона знову почала зустрічатися кілька років тому. На початку липня новоспечені подружжя одружилися у РАЦСі, а святкування відбулося у ресторані – звісно, ​​в дуже скромному колі.

З чоловіком і дітьми ми не поїхали на весілля, на мій погляд, це сором! Навіщо їй це взагалі? Могли жити без цього. Я категорично проти цього шлюбу і досі не можу з цим змиритися. У мами великий будинок, в якому вони тепер живуть разом.

Її чоловік не має жодного майна, тільки троє дітей і численні онуки. Чому вона це зробила? Як могла так вчинити з нами. Тепер, коли вони офіційно одружені, мамин чоловік може претендувати на наш спадок. У мене невелика квартира, де ми живемо з чоловіком.

Нещодавно моя дочка розлучилася і переїхала до нас з малюком. Я зараз допомагаю їй з маленькою. Мій син живе з дівчиною в орендованій квартирі. Я думала, що моя дочка, поки вона в декреті, може трохи пожити з дитиною у моєї мами, але тепер це неможливо, бо мама почала нове життя.

Ми не спілкуємося вже понад півроку. Нещодавно зателефонувала моя тітка з села, мамина сестра, і почала наставляти нас. Каже, що ми неправильно чинимо, адже мама має право на щастя. Ми могли б порадіти за неї. Думати про спадок, поки мама жива – негуманно. Мене також варто зрозуміти.

Може статися так, що замість маминого будинку ми отримаємо чужого старого діда з купою проблем та його бідними родичами, які навряд чи відмовляться від своєї частини спадку. Тож вважаю, що в цій ситуації права я, а не мама.