З життя
Моя любов до названого сина не має кордонів: я вважаю себе його матір’ю
У маленькому містечку, де всі знають одне одного, життя йде своїм звичним шляхом. Роботи тут небагато, тому більшість мешканців виживають за рахунок власного господарства: хтось вирощує овочі, хтось ловить рибу чи полює.
Наша сім’я не була винятком. Півгектара городу й двадцять соток саду при доброму догляді не лише годували нас, а й давали можливість заробити. Чоловік полюбляв рибалку, а я доглядала за худобою та птицею. Ми з дитинства вчили наших дітей до праці: хтось годував курей, хтось полов грядки.
Недалеко від нас жила жінка на ім’я Оксана. Її родючість вражала все місто: дітей у неї було більше десяти. Проте ні Оксана, ні її чоловік Тарас не намагались забезпечувати свою родину. Їхні землі стояли запущені, і навіть коли сусіди брали їх в оренду, швидко відмовлялись через вимоги господарів.
Основним заняттям Оксани й Тараса було жебрацтво. Сусіди з милосердя допомагали: хто давав відро картоплі, хто — яйця, м’ясо чи фрукти. Діти Оксани часто приходили в гості, пропонуючи допомогу в господарстві за їжу. Я теж не відмовляла їм.
Особливо запам’ятався мені старший син Оксани — Богдан. Він завжди старався виконати роботу якісно й ніколи не йшов від нас голодним.
Одного разу Тарас не впорався з алкоголем і покинув цей світ, залишивши Оксану з дітьми. Вона здавалася байдужою до них. Голова міськради викликав службу опіки, і дітей розподілили по інтернатах.
Богдана теж забрали. Ми з чоловіком дуже прив’язались до хлопця, і його відсутність глибоко нас засмутила. Я дізналась, де він перебуває, і почала навідувати його разів два на місяць. Після довгих роздумів ми з чоловіком вирішили оформити опіку й забрати Богдана до нас.
Він знав нас, ми знали його, і з нашими дітьми він ладнав. Тому його поява в сім’ї пройшла без проблем. Богдан став нам справжньою підтримкою. Бувши старшим, він ніколи не підкреслював своєї переваги, а завжди допомагав молодшим.
Час минав, діти виросли, закінчили школу, хтось — училище, хтось — інститут, завели власні родини й роз’їхались Україною. Богдан після училища також поїхав.
Зараз йому вже за п’ятдесят. У нього чудова сім’я, двоє дітей, яких ми вважаємо своїми онуками. Від Богдана завжди віє теплом і вдячністю за нашу турботу. Я щаслива, що колись ми вирішили забрати його з інтернату.
You stay with the child. I’m going alone to my brother’s wedding.
Yesterday, my husband returned from work, but he was acting strangely. I asked him about the upcoming wedding, and he...
Glamorous Young Woman Forces a Stray Dog into Her Car and Drives Away – But No One Could Have Predicted What Happened Next
Did you see what she drove up in today? They say her dad gave it to her for her birthday....
No Room for Weakness
No Room for Weakness Please come, Im at the hospital. Mary didnt waste a moment changing her clothes. She pulled...
My Apartment Available for Rent
My Flat is Up For Rent Natalie Jane Orfordnow Mrs. Gloverhad always believed the most frightening thing in life was...
For an entire year, a six-year-old girl left bread on a grave nearly every week—her mother believed she was simply feeding the birds…
Diary Entry Its astonishing how childhood grief creates unexpected rituals. Nearly every week, for almost a year now, my daughter...
I Moved In with a Man I Met at the Spa, and My Children Said I Was Being Foolish
I moved in with a man I had met at a spa retreat. My children thought Id lost my mind....
For Our Countryside Holiday, We Brought Our City Cat, Simon. In the Village, Simon’s Brother Lemur Lives—Named for His Big, Bulging Eyes.
When we went away on holiday to the countryside, we brought along our cat, Oliver, from London. Olivers brother, Basil,...
A Cat Betrayed, Abandoned, and Shunned Over a Test Result—Left Out in the Winter Cold
12th February It’s strange how life can turn so suddenly, not just for people but for our pets, too. Theres...