На порозі зустрічі

Серпень видався теплим, сухим, сонячним. Низьке осіннє сонце засліплювало в очі, особливо ввечері. Богдан опустив сонцезахисний козирок перед собою. Він високий, козирок рятує його від сліпучого сонця, а от Оля…

Скільки разів пропонував їй залишити машину біля дому. Відвіз би сам на роботу, забрав би ввечері. Проте робочий час у них із Олею не співпадав.

— Мені, звісно, приємно, що ти турбуєшся за мене. Але я їжджу акуратно, сам же хвалив мене. Не можу без машини, — говорила Оля і лащилася до Богдана.

— Гаразд, тільки пообіцяй одягати хоча б сонцезахисні окуляри. На наступному тижні почнуться дощі, похолодає. Хоча, дощ з калюжами та слизьким асфальтом не кращий за сліпуче сонце. І в тому, і в іншому випадку є ризик аварії.

— Який ти в мене турботливий. Усе буде добре. Обіцяю, — урочисто пообіцяла Оля.

Богдан припаркував машину біля дому й звички кинув оком на вікна квартири на третьому поверсі. Сонце відбивалося від скла, не розібрати, чи опущені жалюзі. Якщо ні — у квартирі спекотно, за кілька годин вона нагрілася до непритомності.

Богдан помітив, що Олиної машини немає біля дому, вона ще не повернулася з роботи. Дивно — не подзвонила, не попередила, що затримається. На всяк випадок перевірив телефон. Так і є — жодного пропущеного дзвінка чи SMS. Оля закінчувала роботу на годину раніше за Богдана. До його повернення встигала приготувати вечерю.

Богдан сховав телефон у кишеню, замкнув машину й увійшов у під’їзд.

***

Вони з Олею познайомилися півтора роки тому. Богдан повертався з роботи й побачив на узбіччі машину з відкритими дверима, а біля неї — тендітну збентежену дівчину. Одразу зрозумів, що проколото колесо. Зупинився, запропонував допомогу. Вони познайомилися й почали зустрічатися.

Оля жила в орендованій квартирі. Тендітна, маленька, горда й незалежна. Поруч із нею він почувався сильним і досвідченим чоловіком. Йому хотілося захищати її, а Оля сердилася, вважаючи себе самостійною. Незабаром він запропонував їй переїхати. Навіщо платити за оренду, якщо вона все одно ночує у нього?

Квартиру Богдана — звичайну холостяцьку лігвину — Оля непомітно перетворила. Звідкись з’явилися пледЩенок уткнувся йому в груди малим холодним носом, і Богдан відчув, що тепер у нього знову є за кого триматися.