Нахабність невістки та мовчання сина: чому всі терплять?

Моє життя в маленькому містечку під Львовом перетворилося на пекло з того часу, як моя невістка, Оксана, завагітніла. Наші стосунки з нею ніколи не були щирими, але до вагітності я терпіла її грубість, сподіваючись на мир у родині. Тепер же вона перейшла всі межі: лає нас з чоловіком, кричить, принижує, а наш син, Тарас, мовчить, виправдовуючи її «цікавим станом». Її хамство роз’їдає мені серце, а бездіяльність сина болить найбільше.

Ми з чоловіком, Василем, відразу зрозуміли, що Оксана — не подарунок. Невихована, груба, вона з перших днів дивилася на нас зверхньо. Але раніше вона ще якось стримувалася. Ми не багатії, але виховання маємо і намагалися не опускатися до її рівня. Все змінилося, коли вона завагітніла. Ніби хтось зняв з неї маску: Оксана стала нестерпною, а її слова — отруйними. Вона кричить на нас, ображає, а Тарас лише розводить руками: «Вона вагітна, її треба розуміти». Я гину від образу, але він нічого не бачить.

Ось приклад: мій минулорічний день народження. Я цілий день готувала, накривала стіл, хотіла приємно здивувати гостей. Оксані не сподобався один із салатів. Нормальна людина просто промовчала б, але вона зірвалася з місця і закричала: «Це найогидніший салат у моєму житті! Більше такого не готуй!» Я оніміла. Гості переглядалися, мені було болісно. Я мовчала, але всередині кипіло. Тарас намагався її заспокоїти, але Оксана продовжувала: «Чому я маю мовчати? Я маю право сказати, що це гидота!» Гості, доречі, з’їли все дочиста, і тільки їй салат не зайшов. Її слова були як ляпас, але син навіть не заступився.

Їхнє весілля — окрема історія, від якої досі мороз по шкірі. Оксана напилася, несла дурниці, а потім побилася зі своєю сестрою через якусь дрібницю. Гості були в шоці, ледве розвели. Її батьки сиділи спокійно, ніби це норма. Тоді я зрозуміла, що її грубість — не випадковість, а частина її натури. Але намів це не підготувало мене до того, що починалося з вагітністю. Під приводом «гормонів» вона перетворилася на тирана. Кожне слово, кожна просьба викликають у неї лють, а ми з Василем стали мішенями для її образ.

Коли на УЗД сказали, що у них буде хлопчик, ми з чоловіком вирішили зробити подарунок — купили набір блакитних пелюшок. Прийшли в гості, подарували з посмішкою, а у відповідь почули крик: «Ви з глузду з’їхали? Це погана прикмета, не можна наперед купувати!» Оксана репетувала, називала нас дурними бабцями, а Тарас стояв, опустивши очі, не сміючи її спинити. Ми пішли, відчуваючи себе приниженими. Не могла повірити, що мій син дозволяє так ставитися до батьків.

Нещодавно наша донька, Марія, запросила всіх у ресторан на свої іменини. Ми зраділи, сподівалися на гарний вечір. Оксана прийшла на шалених підборах, хоча термін у неї вже великий. Я тихо зауважила: «Може, варто носити зручніше взуття? Це небезпечно для тебе і дитини». І тут почався пекельний галас. Вона завила: «Ти мрієш, щоб я впала і втратила дитину! Мрієте, щоб я покалічилася!» Її звинувачення були жахливі. Василь спробував мене захистити, попросив її стриматися, але Оксана ще більше розлютилася, назвала нас «старими дурнями» і, грюкнувши дверима, пішла. Тарас кинувся за нею, навіть не перепросив. Іменини були зіпсовані, ми сиділи пригнічені, а гості перешІ тепер я розумію, що якщо син не знайде в собі сили зупинити її, нам доведеться обірвати ці токсичні стосунки, навіть якщо це розіб’є сім’ю.