Connect with us

З життя

«Наприкінці зустрічі офіціантка повідомила, що бенкет оплачений закладом: несподівана щедрість на значну суму»

Published

on

Коли ми вчилися у школі, наробили багато дурниць. Але, мабуть, це все ж таки один із найкращих періодів у житті кожної людини. Стільки спогадів, нових відкриттів, радощів і розчарувань. Цього року виповнювалося вже 20 років, як ми закінчили школу. Оскільки я була найініціативнішою та підтримувала зв’язок із більшістю однокласників, організацію зустрічі взяла на себе.

Клас у нас був невеликий, тож запросити всіх було не надто складно. Хтось обіцяв прийти, хтось відмовився, бо жив за кордоном, але більшість усе ж погодилася. Єдиний, із ким я не могла зв’язатися, був Андрій. Його ніхто не бачив ще з часу випускного, а доля його залишалася загадкою.

У школі ми з Андрієм добре товаришували — сиділи за однією партою. Він допомагав мені з уроками, адже навчався чудово, але це не рятувало його від насмішок інших. Андрій народився у незаможній сім’ї. Його батько покинув їх, коли той був ще малим. Мама Андрія працювала лише на базарі, а тому грошей у сім’ї хронічно не вистачало. Однокласники ж обожнювали насміхатися зі старого одягу та його потертого ранця. Хіба це мало значення? Для мене — ні, але для тих, хто любив знаходити слабке місце, це було показовим.

Андрій ніколи не ліз у конфлікти й на провокації не реагував. Єдиною людиною, хто його підтримував, була я. Можливо, тому він нікому й не відкривався, а після випускного і зовсім зник із поля зору, припинивши будь-яке спілкування навіть зі мною.

Коли я вже майже змирилася, що побачити Андрія не вийде, доля зробила сюрприз. Одного разу випадково зустріла на ринку його матір — Василину Петрівну. Виглядала вона чудово, тому я спочатку навіть не впізнала її. Ми розговорилися, й вона розповіла, що зараз Андрій живе в іншому місті. Як тільки я згадала про нашу зустріч, вона дала мені номер сина. Того ж вечора я набрала Андрія.

Андрій відразу впізнав мене за голосом, і, здається, був дуже радий мене чути. Ми довго говорили, ділилися спогадами і новинами. Я пояснила причину дзвінка і запросила його на зустріч. На моє здивування, Андрій погодився прийти, ніби всі його образи на кривдників залишилися далеко в минулому.

У призначений день ми зібралися в популярному ресторані в центрі нашого міста. Дехто змінився до невпізнання, а хтось залишився майже таким самим, як і був. Усі ділилися своїми історіями, говорили про сім’ї, дітей та досягнення. Велика частина наших однокласників уже мали стабільне життя, а дехто ще досі шукав себе.

Я почала трішки хвилюватися, що Андрій усе-таки не прийде. І саме тоді, коли вже майже втратила надію, у дверях ресторану з’явився він. Високий і впевнений у собі чоловік у стильному костюмі. Він виглядав настільки елегантно, що всі дівчата не змогли стримати здивування і навіть трохи заздрощів. Андрій поводився гідно, чарівно усміхався та був надзвичайно ввічливим. На питання про життя відповідав коротко, сказавши лише, що йому “на життя вистачає”. Пробув він із нами не надто довго — зазначив, що має ще одну справу, і ввічливо попрощався.

Коли наша зустріч добігала кінця, я попросила офіціантку принести рахунок. Вона підійшла, а потім оголосила нам, що платити нічого не потрібно — усе оплачено за рахунок закладу. Я дуже здивувалася і вирішила дізнатися, у чому річ. Офіціантка пояснила, не приховуючи посмішки:

— Ви ж тут із Андрієм Олеговичем — нашим власником. Це він нам сказав, щоб рахунок із вас не брали.

От це так вчинок! Андрій гідно показав своїм колишнім однокласникам, чого досягнув за ці роки…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × один =

Також цікаво:

З життя17 хвилин ago

Усе можливе

Все трапляється Марічка прокинулася за кілька хвилин до дзвінка будильника. Полежала, налаштовуючись на новий день, такий самий, як учора, тиждень,...

З життя19 хвилин ago

Чотири роки тому ми з дівчиною навчалися разом.

Чотири роки тому ми з моєю дівчиною, Марічкою, вчилися у Львові. Одного вечора, десь о пів на одинадцяту, вирішили зайти...

З життя1 годину ago

Кілька років тому, коли я навчався в університеті, моїми сусідами були троє хлопців мого віку.

Кілька років тому, коли я навчався в університеті, моїми сусідами були троє хлопців мого віку. Згодом ми стали близькими друзями....

З життя2 години ago

Справжня сила чоловіка

**Справжній чоловік** Оксана з Ігорем зустрічалися два роки. Мати Оксани вже почала хвилюватися, що дочка марнує з ним час, а...

З життя3 години ago

Урок на межі фантазії

**Шкільний урок, або Оленка** Юрко Коваль йшов із їдальні. Він уже ступив на перший схід сходів, коли почув під ними...

З життя4 години ago

Моя мама з малюнком у душі, а я — з прив’язкою до дідуся.

Моя матір родом із Чернігова, а точніше — з села Димер. Я завжди був дуже прив’язаний до свого дідуся, батька...

З життя5 години ago

Улюблена, неповторна

**25 січня, Київ** Дрібний дощик бив по обличчю, заліплюючи очі. Оксана йшла, мріючи швидше опинитися вдома. В голові туман, думки...

З життя6 години ago

Дядя Паша: Кожен день – нова глава!

Тьотя Галя, або Життя триває… Сергій сидів за кухонним столом, нудно дивлячись у стіну. Нічого цікавого там не було, як...