Connect with us

З життя

Немає нічого жахливішого у цьому світі…

Published

on

Немає нічого страшнішого на світі…

“Ну що, у Дениса все добре. Виписую в садочок.” Лікарка простягла Олені довідку. “Не хворій більше, Дениску.”

Хлопчик кивнув і подивився на маму.

“Підемо.” Олена взяла сина за руку, біля дверей озирнулася. “До побачення.”

“До побачення,” повторив за нею Денис.

У коридорі Олена посадила сина на стілець і пішла у роздягальню за верхнім одягом. Денис весело дригав ніжками і з цікавістю оглядав інших дітей. Вони вдяглися, Олена зав’язала шарфик на шиї сина.

“Завтра в садочок. Сумував?” – спитала вона.

“Звичайно!” – радісно відповів Денис.

Вони вийшли з дитячої поліклініки й пішли засніженою вулицею до автобусної зупинки.

“Мамо! Ну мамо…” Денис тягнув маму за руку.

“Що?” – зірвалася вона з думок про те, що завтра, нарешті, вийде на роботу, що життя знову піде своєю чергою.

Вона простежила за поглядом сина й побачила жінку з відкритою коляскою. У ній сидів хлопчик віком Дениса, з роззявленим ротом, із якого струмочком стікала слина, і порожнім поглядом.

Олена одразу відвела очі.

“Мамо, чому хлопчик у колясці? Він же великий,” – тихо спитав Денис.

“Він хворий,” – відповіла вона.

“Але мене ж ти не возила в колясці, коли я хворів?” – не вгавав син.

“Підемо швидше. Він по-іншому хворий.” Олена глянула на жінку з коляскою, що віддалялась, і потягла сина до зупинки.

Після народження Дениса вона не могла дивитися на хворих дітей, мимоволі приміряючи їхню долю на себе. Жалість наповнювала серце. На матерів вона дивилася зі співчуттям. Вони доглядали за хворими дітьми самі. Чоловіки частіше не витримували й пішли. Добре, якщо поряд були родичі.

А вона змогла б так? Взяла б на себе цей непосильний тягар? Чи залишила б дитину в пологовому будинку? Свого Дениса? Ні, ніколи. Навіть думати про такий вибір було страшно.

Вони їхали додому автобусом, а Олена згадувала…

***

Колись вона була гарненькою й веселою. Зустрічалася з хлопцями, але заміж не поспішала, а вже про дітей взагалі не думала. Але час йшов, подруги повиходжували заміж, деякі встигли вже не по одному разу, у когось діти вчилися в школі. Рідні й знайомі при зустрічі питали, чи не вийшла вона заміж, і робили здивовані обличчя, почувши відповідь.

З часом їй теж захотілося родини, дітей. Вона зрозуміла, що готова прати й готувати коханому чоловікові, возитися з малям, гуляти з коляскою разом із іншими мамами. Але ті, хто їй подобався, були або одружені, або, маючи за плечима невдалий шлюб, не поспішали у нові стосунки. А ті, кому подобалася вона, не подобалися їй. Вічна історія невідповідностей.

А одного разу Олена зустріла його. Він не підходив під критерії чоловіка, про якого вона мріяла, ніби не її тип. Але подруги й мама в один голос твердили, що час іде, що якщо не вийде заміж зараз, то ніколи вже не вийде. Треба народжувати, а вона все вибирає. Та ж вона неВони вийшли з автобуса, і Олена міцніше стиснула руку сина, усвідомлюючи, що найбільше щастя — це чути його сміх і бачити його здорові очі.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 + один =

Також цікаво:

ES21 хвилина ago

Tres años sin memoria y mi pasado me encontró en la playa

El ventilador seguía girando, pero de repente el aire dejó de moverse para mí. —¿Un bebé? —Tiene dos años y...

BG3 години ago

Загубеният син

Двадесет години. Толкова години броях дните, откакто детето ми изчезна от двора на баба си в Пловдив. Двадесет години, значи....

ES4 години ago

**Trece años y una foto borrosa**

Mi nombre es Julián Ramírez. Tengo trece años. Trabajo desde los once en el taller de mi tío Chava, en...

BG4 години ago

Не го написах, за да ме харесат

Нощната смяна в Трето районно в Пловдив е като да чакаш влак, който винаги закъснява. Седнал съм на дежурство, пред...

BG5 години ago

Миражът в снега

Седях в ресторанта на хотела в Боровец, когато тя влезе. Не че я познавах. Просто беше трудно да не я...

PT5 години ago

A metade que ficou na lata

A dona Irací estava debaixo do sol de Salvador, escolhendo tomate na barraca da Dona Zefa, quando o neto puxou...

BG5 години ago

Грамотата от 1978-ма

# Грамотата от 1978-ма Четиридесет и осем години стоях зад този клавирен инструмент. Не искам да кажа пиано — то...

EN6 години ago

She Called the Cops on Me Over Grandpa’s Drill

The day my sister called the police on me, my mother's voice on the phone was a wreck. Not crying...