Непорозуміння душ

— Не спізнишся? О котрій виїждяєш, Мишко?! Мишко… — Оксана тормосила чоловіка за плече, а він відмахувався, усією своєю постаттю показуючи, що прокидатися поки не збирається і нікуди не запізниться.

Оксана глянула на екран телефону — лише сьома година ранку.

«І навіщо я так рано встала в суботу?! Робити нічого, сумку чоловікові ще вчора склала…» — подумала Оксана про себе і навіть хотіла знову залізти під затишну ковдру, аж раптом…

Раптом знову накотило те саме незрозуміле вчуття тривоги, яке останнім часом Оксана відчувала все частіше. Ніби й нічого страшного: чоловік поруч, квартира в центрі, євроремонт, дизайнерські меблі, дорога техніка. У Миколи свій автомобіль, у Оксани — теж. Нещодавно купили будинок у котеджному селищі під дачу. Усе є, одним словом.

Багато хто про таке тільки мріє. Спробуй, живи на орендованій квартирі, на роботу тролейбусом, а вівчор уроки з дітьми, вечеря на всю родину, кредит сплати, до школи здай і на те, і на це… Тільки ляжеш спати, вже будильник дзвонить, і знову все по колу. Мені б твої проблеми! Подумаєш, передчуття якесь! Яке?!

А от те саме! Оксана давно навчилася його розпізнавати. Безпричинна тривога, незрозуміла туга, передчуття біди та відчуття, що щось важливе втрачається. Воно приходить раптом і так само зникає.

Ось і цього ранку погане передчуття знову завітало без запрошення. Оксана встала з ліжка, ще раз глянула на сплячого чоловіка і пішла на кухню. Микола сьогодні їде у чергову відрядження. Як же вони набридли останнім часом! Півтора роки тому прийшов новий шеф, зарплату підняв значно, компанія, де працює Микола, велика і перспективна. Він — один із провідних співправцтників, начальник відділу. Та ось робота забирає занадто багато часу! До того ж полюбили вони відрядження у вихідні.

Оксана приготувала сніданок і знову пішла до спальні, щоб розбудити чоловіка.

— Мишко, ну ти прокинешся чи ні?! Давай, а то спізнишся у свою відрядження. Казав, після обіду виїждяєте?
— Так. Після… — сонним голосом відповів Микола й, нарешті, прокинувся і сів на ліжку.
— Ходімо, я сніданок приготувала.
— Угу. — знову сонно промовив Микола і пішов за нею на кухню.

За сніданком чоловік одразу втопився у телефоні. Оксана помітила, що вони з чоловіком останнім часом майже не спілкуються, стали якимись далекими. Ні, вони не сварилися. Усе гаразд — він періодично приходив додому з квітами, інколи Оксана умовляла його сходити до ресторану, і Микола погоджувався. Вони могли прогулятися парком, зайти до друзів чи в кіно, але все вже було не так, як колись.

— Мишко, а візьме мене з собою у відрядження? — несподівано запитала Оксана.
— Угу. — не відвертаючи очей від екрана, відповів Микола.
— Ну серйозно, що тут це? Ви ж там у готелі будете жити? Днем ти з усіма на об’єкті, а ввечері зі мною.
— Що?! Як це — зі мною? Ну якого зі мною? — прокинувся Микола, коли усвідомив слова дружини.
— Ну чому, Мишко? Що тут такого? Ти ж їдеш на машині?
— Так, на машині. Та що тобі там робити? Вихідні, відпочивай вдома. А я в понедель або вівтор вже назад.
— Ну як що? Я ніколи не була в тому місті. Прогуляюся, схожу по магазинах… може, музеї…
— Та годі тобі! Там звуряче захолустя, нічого цікавого! У нас у місті магазинів мало?! Ось на кожному розі — ходи собі!
— Мишко, ну мені тут нудно! Я тобі взагалі не заважати… — простогнала Оксана.
— Оксано, ні! Хочеш відпочити — купи собі путівку і їдь! — роздратовано сказав Микола.
— Сама? Ми ж чоловік і дружина, якщо ти ще не забув!
— Оксано, ти знову за свою? Я тобі сто разів казав, що на роботі зараз шалене навантаження! Шеф шаленіє! Я що, винен, що він просить у вихідні працювати?!
— Таке враження, що просить він завжди лише тебе! Минулої суботи я вашого Білозерського з дружиною і дітьми у торговому центрі бачила. А ти чомусь працював! — Оксана не хотіла сваритися, але зупинити себе не могла.
— Ну давай тепер згадуй, хто і де був! Дякую за сніданок! — Микола вийшов з-за столі і пішов у ванну.

Оксана прибрала, поки Микола сидів перед телевізором. Потім зібрала йому бутерброди і чай у термос у дорогу.

— Оксано, а де сумка? — почувся голос Миколи з передпокої.
— На комоді стоїть. — спокійно відповіла Оксана.
— Ну я поїхав. Не ображайся, там справді нічого робити.
— Нічого, то й нічого. Я не думала ображатися. Бувай.

Микола поїхав, а Оксана залишилася. Сьогодні субота, можна було б подзвонити подругам, зустрітися, посидіти у затишній кав’ярні.

Та кому дзвонити? У Тетянки чоловік і двоє дітей — не піде! Марійка з чоловіАле ось уже через рік вона знову була щасливою, тримаючи за руку свого Льоню і слухаючи, як Катруся сміялася, назвавши її мамою.