Connect with us

З життя

Нескінченні пошуки роботи: як зять перетворився на тягар для нашої родини

Published

on

Зять вже більше півроку без роботи, сидить на нашій шиї, а дочка його ще й захищає.

Серце болить, коли бачиш, до чого дійшла сім’я, коли дорослі люди не хочуть брати відповідальність за своє життя. Нещодавно посварився з донькою, і все через зятя — він уже восьмий місяць ніде не працює і навіть не намагається щось змінити. А моя Оленка… за нього заступається. Каже, мовляв, соромно йти на будь-яку роботу з його досвідом і освітою. А ось сидіти на шиї у батьків — це, певно, не соромно.

Два роки тому вони одружилися. Все було гарно, по-людськи. Ми, батьки з обох сторін, допомогли купити квартиру — склалися порівну. Вони самі робили ремонт, тоді обоє працювали, грошей вистачало. Так, витрачали не завжди розумно, але ми не лізли – дорослі, нехай самі вчаться.

Півроку тому народився онук. Ми, звісно, зраділи — яке щастя! Та разом із радістю прийшли й проблеми. Донька пішла у декрет, а майже одночасно зять залишився без роботи. Заощаджень — нуль. Вони звернулися по допомогу, ми з жінкою, звичайно, не відмовили. Свати теж підключилися. Все — від колиски до ліжечка — купили ми. Оленка отримує копійки, зять шукає роботу… вже восьмий місяць.

Він обіцяв, що це тимчасово, що скоро знайде гарне місце та поверне борги. Ми й не вимагали віддавати, аби тільки на ноги встали. Та час іде, а нічого не міняється. Ми з жінкою вже втомилися. Невже так важко влаштуватися хоч кудись — на склад, у кур’єри, куди завгодно? Але зять вважає, що «не панська це справа». А донька йому підтакує.

Недавно не витримав і вилив їй усе, що думаю. Кажу: він — чоловік, батько, має годувати сім’ю. А він лежить на дивані й чекає, поки зорі стануть правильно, і з’явиться вакансія його мрії із зарплатою у вісімдесят тисяч. А ми з жінкою тим часом працюємо до сьомого поту, щоб вони не голодували.

Донька образилася. Звинуватила мене в жорстокості, сказала, що я не розумію їхньої ситуації. Мовляв, якщо він влаштується «куди попало», то не вистачить ні грошей, ні часу на співбесіди, а ще він буде втомлений, злий. А їй це навіщо? З дитиною, каже, і так важко.

Слухав я її і відчував, як у грудях закипає злість. Коли це молодь почала вважати, що батьки зобов’язані утримувати не лише їх, а й їхніх дітей? Ми з жінкою виростили її без допомоги бабусь і дідусів, самі працювали, самі справлялися. І не чекали, що хтось прийде і вирішить наші проблеми. А вони… влаштувалися зручно.

Поговорив із сватом. Той теже незадоволений, каже, син щораз частіше скаржиться на втому, але навіть пилососа в руки не бере, не кажучи вже про роботу. Ми домовилися: годі. Час закручувати кран. Ніяких продуктів на тиждень, ніяких підгузків за наші гроші. Вирішили заздалегідь, хто що купує — не більше мінімуму.

Може, це й звучить суворо. Так, це наші діти. Та хіба любов — це безмежне потурання? Хіба справжня турбота — це дозволяти їм деградувати? Вони самі повинні зрозуміти, що сім’я — це праця, а не вічні канікули.

Якщо їх зараз не штовхнути, то через рік вони опиняться у ще гіршому становищі. Він і далі чекатиме ідеальної пропозиції, а вона — повторюватиме, що «все правильно». Але житимуть вони вже не на своїй шиї, а на нашій. І без найменшого сорому.

А ще ж і онукові приклад подають. Хіба так можна?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять + 6 =

Також цікаво:

З життя34 хвилини ago

Alternative Airfield

The Backup Runway – Can you hear me? – his voice slipped in, low and oddly apologetic. Almost, but not...

HU46 хвилин ago

Amikor kimondtam, hogy „Akkor neked kell menned”

Amikor kimondtam, hogy „Akkor neked kell menned”, a szoba levegője szinte megfagyott. Nem volt kiabálás, sem drámai ajtócsapkodás. Csak az...

HU54 хвилини ago

Ott álltam a tűző napon, valahol egy kietlen, poros földút szélén, mérföldekre a legközelebbi háztól

Ott álltam a tűző napon, valahol egy kietlen, poros földút szélén, mérföldekre a legközelebbi háztól. A kulacsom az alját verte...

HU1 годину ago

Ahogy bekanyarodtunk az utcánkba, mintha megérezte volna, hogy megérkeztünk.

Ahogy bekanyarodtunk az utcánkba, mintha megérezte volna, hogy megérkeztünk. Az autó megállt, kinyitottam az ajtót, de ő csak ült. Még...

З життя3 години ago

Step by Step

Step by step Am I home? That was the only text from Michael on his lunch break. Yes, I replied,...

З життя3 години ago

Life on Hold

A Life on Hold Mum, may I have a sweet from the box? Just one! Please! Ellie circled eagerly by...

З життя4 години ago

Neither Grandma Can Pick Up My Child From Nursery—Now I Have To Pay Double For Childcare

My blood still boils thinking about those days! I quarreled with my mother again, and my husbands mother wouldnt so...

З життя5 години ago

Unconditional Love

UNCONDITIONAL LOVE As Emily wandered through the lounge, her eyes caught sight of a lone black sock poking out from...