Несподіване побачення

Випадкове побачення

Марія вийшла з офісу й глибоко вдихнула повітря, насичене ароматом опалого листя та осінньої свіжості. Було яскраво та тепло — справжнє бабине літо. Ночі вже холодні, а вдень ще можна носити легкі сукні та кофточки.

Йдучи, вона думала, що зробити першим — забрати Андрійка з садочка й разом зайти в магазин, чи спершу купити продукти, а потім вже за сином? В «АТБ» завжди розкладують дешеві іграшки біля каси, і Андрійко неодмінно починає нудити, випрошуючи щось. А грошей перед зарплатою замало, та й потрібна та іграшка йому на п’ять хвилин.

Марія глянула на годинник. Якщо поспішити, встигне закупитися, занести сумки додому, а потім уже бігти в садок. І вона прискорила крок.

Йшла, не дивлячись по сторонах, вся в собі, складаючи в умі список: сіль, морква, молоко, масло… Особливо сіль! Чомусь вона завжди закінчується раптово. Два дні тому якраз за нею йшла, а купила все, крім солі. «Не забути сіль», — наче мантру, повторювала вона.

— Марійко, Гуменюк! — раптом хтось покликав її.
Вона ще кілька кроків пройшла машинно, перш ніж зупинитися й подивитися на жінку.

— Не впізнала? А хто клявся, що ми будемо дружити вічно? — посміхнулася та.

Марія здригнулася від слова «клятва», згадала, хто це міг бути, і лише тоді впізнала шкільну подругу — Яринку Шевченко. Перед нею стояла вже не худорлява дівчинка з чорним хвостиком, а елегантна жінка у стильному одязі.

Ярина перейшла до їхньої школи у другому класі, вони сиділи за однією партою аж до випускного. У восьмому класі пообіцяли одне одній дружити навіки. Але життя розвело їх. Видно, ніщо у цьому світі не триває вічно — ані дружба, ані кохання.

— Вид у тебе такий заклопотаний, ніби вдома семеро по лавках чекають, — промовила Ярина, оглядаючи Марію, помічаючи втому в її погляді, простий офісний одяг.
Марія теж відчувала, що виглядає на її фоні блідо.

— А в тебе, бачу, усе гаразд, — перевела тему Марія, щоб уникнути зайвих розпитувань.

— Не скаржуся. Другий раз заміжня. А дітей поки немає. А в тебе?

У голосі подруги почувся сум, і Марія вирішила не розвивати тему.

— Я не заміжня, але й не сама. У мене син, — з відтінком гордості сказала вона.

— Школу, мабуть, закінчує? Чи вже в університеті? — зацікавилася Ярина.

— Та ні, ще в садочок ходить, — усміхнулася Марія.

— Ого! Ти ж була така гарна, думала, перша вискочиш заміж. У всіх уже діти дорослі, а в тебе маля в садку. Хоча ти завжди була заморочена на навчанні, правильна дівчина, на хлопців не дивилася.

Марія образилася, і Ярина одразу зрозуміла, що перегнула.

— Та годі дутися. Ти ж мене знаєш — завжди ляпаю, не подумавши.

— Вибач, мені час забирати сина, — Марія зробила крок убік.
— Постривай, — Ярина дістала телефон, — дай свій номер, подзвонимо, зустрінемося.
Марія на швидку руку продиктувала номер, попрощалася й побігла до садочка.

Але Ярина не відкладала справу в довгий ящик. Вже наступного дня вона подзвонила й запропонувала зустрітися в суботу у кафе.

— Добре, тільки дзвоню мамі, чи зможе посидіти з Андрійком. Пізніше скажу, — відповіла Марія неохоче.
«От нав’язлива… Пропав мій вихідний. Ну добре, зустрінуся, щоб відчепилася. Ясно ж, що в нас тепер різне життя. Які ми подруги?» — думала вона, набираючи номер мами.

У суботу вони зустрілися у модному кафе. Марія тут ніколи не була, взагалі, після народження сина нікуди не виходила. Відчувала себе не в своїй тарілці. Ярина це зрозуміла й замовила вина, щоб розслабити подругу. Вино було приємним. Вони пили, згадували школу, однокласників. Ярина знала про всіх: хто з ким одружився, скільки дітей, де працює…

Марія слухала й пила. Коли спогади закінчилися, Ярина перевела розмову на неї.

— Слухай, у моєї колеги є син, років з нас. Мила скаржилася, що він цілими днями за комп’ютером. Програміст. Без шкідливих звичок, гарно заробляє. Взагалі, симпатичний хлопець. А його мати мріє про онуків. Ти ж розумієш, куди я веду? Треба вас познайомити.

— Не треба мене ні з ким знайомити, — різко поставила Марія келих. — Я виглядаю так, що готова кинутися у будь-які стосунки? Навіть із тим, кому навіть власна мати не потрібен?

— Не поспішай. Ти ж його не бачила, — заспокоїла Ярина.

— Якщо він такий гарний, чому досі не одружений? З ним щось не так? — пом’якшила тон Марія.

— Був у нього невдалий роман. Боїться помилитися знову. Гадаю, як і ти, — проникливо сказала Ярина.

— Це його проблеми. Знайомитися я не буду. Знайомства мають бути природні, а не заплановані.

— Подумай. У тебе син росте, йому батько потрібен…

— Саме тому — ще один мені не потрКоли Павло обійняв її біля під’їзду й пошепки сказав: “Не хвилюйся, ми знайдемо свій шлях разом”, Марія вперше за довгі роки відчула, що серце б’ється так, ніби вона знову 16-річна дівчинка.