Обманчиві видіння мрій

Тінь нездійснених сподівань

Соломія сиділа у затишній кав’ярні у центрі Львова, навпроти своєї подруги Оксани. Та, перемішуючи каву, уважно дивилася на неї, ніби намагаючись розгадати загадку.

— Ти сьогодні якась дивна, — прищурилася Оксана. — Кажи, що трапилося?

— Максим зробив мені пропозицію, — тихо сказала Соломія, але в її усмішці пробивалася гіркота.

— Серйозно? Нарешті! — Оксана оживилася, але тут же нахмурилася. — А де ж твоя радість? Ти ж стільки років чекала!

— Я відмовила йому, — голос Соломії задрижав, і вона відвела погляд.

— Що?! — Оксана ледь не розлила каву. — Ти ж мріяла про це! Максим стільки років був поруч, а ти… Навіщо?

— Після того, що він зробив, я не могла інакше, — загадково відповіла Соломія, її очі потемніли від спогадів.

— Що він зробив? — Оксана подалася вперед, не в змозі стримати цікавість.

Соломія глибоко зітхнула, збираючись із думками, і почала розповідати. Оксана слухала, затамувавши подих, не вірячи своїм вухам.

Соломія завжди уявляла кохання як кадри з романтичного фільму: букети квітів, палкі зізнання, готовність пожертвувати усім заради коханого. Вона бачила себе героїнею, чиє життя — вічне свято почуттів. Ці образи, навіяні кіно й книгами, стали для неї єдиним сценарієм любові.

Але життя виявилося набагато складнішим. Молода Соломія, сповнена ілюзій, вчилася коханню на своїх помилках, закохуючись і розлучаючись. Її театральність, глибоко вкорінена в душі, надавала кожному роману драматичного відтінку.

Першому своєму чоловікові Соломія присвятила чотири роки. Їй було всього вісімнадцять, коли вони зустрілися. Наївна, закохана, вона вперше опинилася поруч із чоловіком і вчилася будувати стосунки. Але її палкі почуття розбивалися об його холодність. У них були різні уявлення про кохання, і близькості, на яку так чекала Соломія, не сталося.

Вона вирішила піти, але не просто так — їй потрібен був гарний фінал, як у кіно. Соломія оголосила, що їй терміново потрібно на море, самій, «розібратися в собі». Він не заперечував, адже вони не жили разом, лише зустрічалися.

На вокзалі він проводжав її, не підозрюючи про її план. За хвилину до відправлення поїзда Соломія, стоячи у тамбурі, вистрілила:

— Я йду від тебе.

— Як? Чому? — здивувався він.

— Так буде краще, — кинула вона і зникла у вагоні.

Потяг рушив. Він побіг за вагоном, кричачи:

— Соломіє! Я тебе кохаю! Виходи за мене!

Вона виглянула і холодно відповіла:

— Ніколи!

Так, з кінематографічною драмою, закінчилася її перша любов.

Через рік почалися нові стосунки — із програмістом Богданом. Він був галантним, як герой романтичних фільмів: квіти, подарунки, поїздки. Поруч із ним Соломія почувалася захищеною, а погляди перехожих, здавалося, були сповнені заздрості. Богдан познайомив її з батьками, возив у відпустку, сипав подарунками. Два роки все йшло до весілля, і Соломія вже бачила себе його дружиною.

Але одного дня Богдан повідомив, що його переводять у інше місто. І додав, мрійливо посміхаючись:

— Уявляєш, ми одружимося, ти будеш чекати мене вдома з дітьми, готувати мій улюблений борщ…

Соломія похолола. Картина сімейної рутини, яку він намалював, була далекою від її мрії про вічну романтику.

— Навряд, — різко відповіла вона. — Я не можу терпіти борщ.

Вона розвернулася і майже побігла геть, уявляючи, як її хустка розвівається на вітрі, а Богдан дивиться їй услід із розбитим серцем.

Після цього у Соломії було чимало залицяльників, але ніхто не затримувався довго, поки вона не зустріла Максима. Їхній роман швидко переріс у спільне життя. У них народився син, і Соломія була впевнена, що хоче стати його дружиною. Максим був надійним, дбав про неї та сина, але романтики в ньому було обмаль.

Соломія чекала пропозиції, але роки йшли, а Максим не поспішав. П’ять років спільного життя, син підростав, а персня на пальці все не було. Всередині Соломії росло роздратування. Вона змінилася — із романтичної дівчини перетворилася на жінку, готову боротися за свої мрії.

Вона пробувала все: бути ніжною, маніпулювати, провокувати — лише б Максим зрозумів, як важливо для неї заміжжя. Але він ніби не помічав її натяків. У якийсь момент Соломія подивилася на своє життя інакше: Максим не цінує її, не піклується, лише удає, що кохає. Справжня любов має бути яскравою, палкою, а він навіть не кличе її заміж!

Образа переросла у бажання помститися. Не просто піти, а зробити це так, щоб він відчув її біль. Вона вирішила, що її помста буде холодною й продуманою.

МоментА коли вона повернулася додому, листівка зі Стамбула лежала на столі, немов крижаний ніж у серці.