Офіс гудів розмовами, коли увійшла менеджер із непомітною дівчиною.

Офіс був заповнений звичайними розмовами. Увійшла менеджерка із якоюсь непомітною дівчиною.

— Знайомтесь, дівчата, це Марічка, вона тепер працюватиме з вами замість Кості. Він пішов на підвищення. Вірю, що ви злагодитеся, — сказала Тамара Петрівна і вийшла.

Марічка сіла за вказаний стіл Кості. Витягла гарну чашку і маленький портрет чоловіка. Відразу ввімкнулася в роботу. Склалося враження, ніби вона працювала тут вже давно.

Пролунав дзвінок, і всі, як за командою, піднялися та вирушили на бізнес-ланч. Лише Марина залишилася. Її гризло цікавість, який чоловік зображений на портреті новенької.
З рамки на неї дивився гарний чоловік з чарівною усмішкою і рівними, красивими зубами.

— Хто б це міг бути? — подумала Марина. — Артист, співак?
Вона тихенько зробила фото на смартфон і пішла обідати. Дівчата сиділи за одним столом, слухаючи новеньку.
— Ми з Сергієм познайомилися три роки тому за таких дивних обставин, що й не повірите, — почала Марічка.
— Розкажи, розкажи, — просили дівчата.
Спогади віднесли її на три роки назад, коли вона працювала у великій компанії. Чи то логіст помилився, чи вона, але компанії її майбутнього чоловіка відправили не той товар. Послали саме її розбиратися.
Марічка була розумною, кваліфікованою спеціалісткою і мала хист до перемовин. Її зовнішність, здавалося, обманювала всіх. Така звичайна, без макіяжу. Але коли починалися перемовини, вона перетворювалася на справжнього майстра. М’яко і ніжно вона вміла зачарувати співрозмовника і домогтися своїх цілей.
Начальник, знаючи її методи, відправив саме її. Дівчина на рецепції повідомила:
— 312 кабінет Яровий Сергій.
Вона увійшла без стуку, представилася:
— Марія, ми вам товар відправили, логістика наплутала.
І далі пішли пояснення. Сергій дивився на неї і не вірив своїм очам.

— Та це ж вона, він бачив її давно у сні.
Її руде волосся трохи колихалося, зелені очі дивилися прямо і не лукавили. Говорила вона рівно і спокійно.
Марічка приготувалася до переговорів, коли Сергій раптом сказав:
— Марія, ми не будемо писати претензій, сподіваюся, це більше не повториться.

Вона встала і вклонилася. За два дні він чекав на неї біля виходу з офісу. Марічка вийшла останньою.
— Марічко, — гукнув він, махаючи рукою, — ми з вами спілкувалися два дні тому.
— Добрий вечір, Сергію, пам’ятаю, — відповіла вона спокійно, без кокетства.
— У мене два квитки в театр, не скласти компанію, мама захворіла, — збрехав Сергій.

— Можу скласти, вистава коли?
— Через дві години сьогодні, у вас ще є час, якщо треба переодягтися, я вас підвезу.
— Хитрий хід, — подумала Марічка і погодилася.
Він чекав на неї біля під’їзду. Коли вона вийшла, він побачив зовсім іншу Марічку в чорній сукні, що облягала її точену фігуру, на середніх підборах.

Він спершу не впізнав її, так його вразило це перевтілення. Макіяж був вечірній, ненав’язливий. Він сидів поруч під час вистави і зрідка поглядав на Марічку. Було видно, що вона знається на театрі і, мабуть, читала п’єсу.

Після вистави він запропонував піти в ресторан. Марічка ввічливо відмовилася, пославшись на те, що завтра важкі переговори. Сергій підвіз її додому і поїхав. Наприкінці тижня він знову чекав, і вони вирушили на прогулянку.
Через два місяці, як завжди, він чекав її після роботи.
— Мама хоче з тобою познайомитися, ти не проти?
— Я теж мріяла зустрітися з нею.
Мама зустріла їх привітно, пили чай із варенням із райських яблук, пирогом з абрикосами та різними смаколиками. Розмова була невимушеною. Марічка розповідала Вірі Василівні (матері Сергія) про бабусин рецепт варення з райських яблук, про тата, який загинув на випробуваннях, про маму, вчительку історії в школі.
Сергій підвіз Марічку додому.
— Ти мамі дуже сподобалася, я радий.
Так вони почали зустрічатися майже щодня. Через рік зіграли весілля.

Вона замовкла. Дівчата слухали її і заздрили. Тільки Марина думала:
— Що він в ній знайшов, у цій “сірій мишці”? Ні краси, ні привабливості. Чому таким щастить? А вона красива, ноги від вух, вся з себе, і чіпляються тільки ті, які або одразу в ліжко тягнуть, або через тиждень з’ясовується, що одружені.
Пролунав дзвінок, і всі дівчата, як за командою, піднялися і пішли в офіс. Марина підійшла до Світлани.
— Подивись, це її чоловік! Ти віриш у це, я — ні. Вона все вигадує. Хіба такий клюне на неї?
Ввечері після роботи всі виходили з офісу, коли вийшла Марічка, засигналила машина. Вийшов чоловік.
— Марічко, я тут, — він махнув їй рукою.
Це був той самий чоловік з фотографії.
— Невже справді він її чоловік? — подумала Марина, чому не я? Адже я краща.

Дівчата стояли й дивилися їм услід, кожна думаючи про своє.
Часто, побачивши таку пару, виникає питання: — Що він в ній знайшов? Мабуть, знайшов те, що шукав. Не завжди краса подобається чоловікам. Так, вони з такими фліртують і все таке. Але одружуються з іншими. А чому? Мабуть, слід спитати у них.