Ой, який гарненький! – вигукнула шестирічна дівчинка, хапаючи бабусю за руку і тягнучи…

– Який гарненький!!! – Прокричала на всю вулицю шестирічна Оленка, схопила бабусю за руку і потягла… – Поглянь, який він чудовий! І наш улюблений тип – середземноморський! Галина подивилася в той бік, куди її тягнула онучка, і здивувалася… Тип був дійсно їх улюбленого, середземноморського вигляду, але чоловік був вже не першої свіжості, настояний і навіть трохи перебродивший. Такі зазвичай не повинні цікавити шестирічних дівчаток, тим більше, що її Оленці всі, хто старше ніж п’ятнадцять років, видавалися старими бабусями та дідусями.

А коли цей тип зрозумів, що вигук захоплення призначався йому, то сильно зніяковів, трохи почервонів і навіть спробував утекти. Але, поки він тільки намагався, Оленка вже підвела до нього свою бабусю.

– Добрий день, мене звати Олена, а вас? Можна його погладити?

І тільки тепер Галина зрозуміла, що Оленку цікавить не цей, настояний тип, а кіт у нього на руках. Який темним кольором своєї, трохи запорошеної шубки, повністю зливався з чорною чоловічою курткою. Чоловік був розгублений, трохи незграбний, не знав, як у такій ситуації правильно поводитися. Кілька разів швидко кліпнув і спробував узяти ситуацію в свої руки.

– Мене звати Богдан, а вас? – Звернувся він до Галини, потім трохи відвернувся, сховавши кота від рук, що до нього тягнулися. – А кота гладити не треба, він зараз всього боїться, я лише хвилин десять тому як зловив його. Несу от додому, тепер він буде моїм. Це ваша донька, така активна?

Чоловік знов звернувся до Галини. Бабуся була схвильована, все ж в свої п’ятдесят років на маму вона зовсім не тягнула. Але, тим не менш, почути таке було дуже приємно.

– Я Галина, а це не донька, а онучка! Оленко, не лякай котика, він їде додому! Вибачте нас, дівчинка просто обожнює кішок, особливо темної масті. А батьки поки що пручаються, не хочуть заводити.

– Зрозуміло… – Кивнув чоловік. – А ви чому не заведете?

– Я? – Розгублено перепитала Галина.

– Ну не знаю, я кішок взагалі-то люблю, але якось більше на відстані.

– Ось і я… – Чоловік чомусь більше нікуди не поспішав.

– Теж на відстані кота полюбив. Любив, годував, а потім зрозумів, що він мені потрібен. Ну їх, ці відстані – нехай зі мною вдома живе! І, вибачте за нескромне питання… А що за середземноморський тип?

– А, це такий тип зовнішності. Ви, до речі, підходите під його опис. І ваш кіт теж!)))

– Справді? А я й не припускав…

І тут Оленці набридло слухати всі ці передмови, адже їй дуже сподобався кіт! І дядько теж нічого – з нього навіть пісок не сиплеться! Оленка перевірила… Так бабуся завжди казала про дядьків, які намагалися до неї підкочувати.

А що це означає? А це означає — треба їх обох негайно брати, поки інші онуки з бабусями не розхапали!

– У вас є дружина? – Не стала втрачати часу Оленка.

– Ні… – Не встигнувши подумати, одразу відповів чоловік.

– Ось і добре! – Зраділа Олена. – Залиште бабусі Галі свій телефон, коли котик освоїться, ми до вас у гості прийдемо. Вам потрібно обов’язково одружитися, поки пісок не посипався, а то потім бабуся за вас заміж не піде.

Богдан і Галина засміялися. Дитяча безпосередність просто знесла з них всю сором’язливість і незручність.

– А справді, приходьте!

Поки дорослі домовлялися й обмінювалися номерами телефонів, Оленка, під шумок, незважаючи на заборону – гладила кота. І кіт зовсім не був проти!

Оленка раділа… Поки дочекаєшся від цих дорослих, вона так і виросте без кота, тим більше, її улюбленого типу. А так, довелося здобувати Оленці кота самій, нехай навіть дядько йде з ним на додачу!